Матвій ходив гордий уже третій день – нарешті у нього син народився. У Зіни і Матвія одна за одною дві донечки народилися.

Бабця Олена третю дівку пророкувала. Друзі по плечу плескали:

– Не журись, Матвію, ну не у всіх сини виходять, не у всіх…

Але цього разу диво все ж таки сталося – обіцяли знову дівку, а народилися двійнята!

Матвій не особливо був здивований – Зіна дуже велика останній місяць ходила, що тут дивуватися, що двійнята.

Зіна пише в записочках:

– Хлопчина наш міцненький, весь у татуся. Жадібний до їжі, сестричці не хоче залишати.

Матвій за хлопця гордий, тепер ще один чоловік у домі буде, є на кого покластися, кому вміння передати.

А в душі Матвій за донечку переживав. Звик він до дівок, любить дочок своїх без пам’яті, це він так, все більше перед чужими сином пишається, а дівчата йому тепер уже зрозуміліші.

Вони люблять тата, ласкаві, мати їх з дитинства до справ привчила, з ними Матвій і Зіна тепер і горя не знають.

Старша, Олечка, вже в сьомому класі. Вона по дому все вміє, вона й за молодшою сестрою Танею догляне, і борщу такого смачного наваристого приготувала, поки мати була в пологовому, ну смакота просто.

А Таня, і не дивіться, що їй вісім тільки – підлога вимита, біля дверей ганчірку поклала.

– Тату витирай ноги, руки мий та їсти сідай! – каже.

З доньками не пропадеш, Матвій уже давно зрозумів…

Зіну з пологового Матвій на старенькій машині зустрічав, навіть із квітами.

Попереду Олечка з букетом. Сама нарвала півоній. Зіна їх любить.

А Тетянка на задньому сидінні.

У неї найважливіше – вбрання для близнюків та для мами.

Дівки самі все вибирали, їм це в радість, а Матвій без них у цих лахах навряд чи розібрався би.

Речі передали, машину в тінь поставили, сидять, чекають, жарко на вулиці – сил немає.

Пологовий у райцентрі при лікарні, народ снує туди–сюди, аж в очах рябить.
– Тату, дивись! – Таня перша побачила.

Матвій аж оторопів – яка ж у нього Зіна гарна, з кожним роком все гарніша!

Сукня нова, видно заздалегідь купила від нього потайки.

Матвій до дружини підбіг, півонії вручив, їй якраз під сукню, хотів поцілувати, але людей збентежився.

Медсестрі, яка дітей винесла, в кишеню халата і за дочку і за сина, грошенят поклав.

А йому одразу двох дають! Матвій і не знає, як їх і взяти одразу, добре хоч дочка старша, Олечка, строго так йому:

– Тату, ти хлопця бери, а я дівчинку!

Зіна сміється, мабуть рада, що додому їдуть…

Вдома діток розгорнули, обоє біленькі, блакитні очі, це ж треба – двійнята!

Матвій досі в душі дуже дивується – не було в них у роді ніколи двійнят, та й Зіна не мала.

Кажуть, що справа у віці, коли не молоді батьки, то так і буває.

З маленькими у хаті ще веселіше стало. Матвій на косовиці з ранку до ночі, він найкращий механізатор. А Зіна зі старшими вдома порається.

Раніше Зіна дояркою була, як дівки у них народилися, і трохи підросли – пошту і пенсії почала розвозити.

А тепер із чотирма дітьми куди їй працювати, а прибудову треба робити.

Покрівлю перекрити пора. Сарай із курями майже розвалився. Ось Матвій і працює від зорі до зорі, у нього родина велика, а він один здобувач.

По осені вирішили охрестити близнюків Сергійка та Світланку. Матвій було хотів знову брата й тітку свою за хресних взяти, адже вони в їхніх старших доньок хрещені, не забувають їх, рідняться, та й живуть поруч.

Але Зіна раптом запропонувала зовсім несподівано:

– Матвію, я тут у райцентрі родичку зі свого села далеку зустріла. Розговорилися, у неї дітей немає, хоче бути хрещеною нашим діткам. А брата давай, якщо хочеш, Гнат твій дуже хороша людина.

Хресна Ганна всім одразу сподобалася, хоч і по міському одягнена, але з себе нічого не показує, як своя, сільська.

І хоч своїх дітей нема, а Світланку та Сергійка як рідних прийняла.

Коли гості розійшлися, Зіна дістала конверт – Ганна дітям на хрестини подарувала.

Матвій конверт відкрив і очі вирячив від побаченого. На Зіну дивиться незрозуміло.

– Зіно, вона що, Ганна ця твоя, вона мільйонерка? Та ти тільки глянь, скільки тут грошей!

– Матвію, у неї чоловік дуже багата людина, вона сама попросилася бути хрещеною, коли дізналася, що дітей у нас багато, – заспокоїла Зіна Матвія.

Він і не помітив, як вона опустила очі, як щоки її почервоніли, коли вона це Матвієві говорила.

На подарункові гроші Матвій одразу зайнявся прибудовою.

Він мужик спритний, діловитий, ні до чого тягнути, треба все встигати. А Ганна стала частою гостею в домі Матвія та Зіни.

На селі чого тільки не говорили про нову хресну, але Матвій і Зіна все повз вуха пропускали. Вони ні від кого у своєму житті стільки добра та допомоги не знали. Ганна не лише своїм Сергійку та Світланці, не лише своїм хрещеникам допомагала.

Старша Олечка щойно підросла, так тітка Ганна їй з училищем допомогла. Та й Таню балувала своїми подарунками та допомогою.

Матвій ні, ні, та й знову дивувався:

– Дивно все ж таки, чужа вона нам по крові, а така щедра.

– Матвію, Ганна дівчиною у місто з села потрапила, осіла в сімнадцять, дуже хотіла за багатого вийти.

Таке часто буває, дівчата їдуть у місто, наче їм там медом намазано. А там чужий мед, і він не для них, чужий не солодкий мед. Але Ганні пощастило, вона отримала те, що хотіла.

Зустріла багатого вдівця, правда старшого за неї набагато. Думала, що щастя знайшла. Вона й справді багата, чоловіка її рік тому не стало.

Спадщина дісталася його синові від першого шлюбу та Ганні. Ось тільки дітей у неї немає, але вона найбільше хотіла бути багатою.

Може Ганна тому тепер так і намагається нам допомогти, що своїх діток у неї немає, ось як, – пояснила Зіна.

Матвій співчутливо похитав головою, та й так буває, шкода Ганну. І вже він більше не дивувався.

Зіна майже всю правду розповіла, але не всю. Вона не розповіла, як опинилася в одній палаті з Ганною…

Чоловік її був у черговому тривалому відрядженні, а воно нібито було в санаторії. А насправді приїхала вона дитини, щоб не було зробити…

Чоловік старий вже, від нього не могло вже бути. Він її коли заміж брав, одразу сказав:

– Дітей не буде, і не мрій, але житимеш, як королева!

І Ганна відразу погодилася, думала їй тільки гроші потрібні. А сама раптом у водія чоловіка закохалася, завагітніла від нього, втікати з ним хотіла, та шофер не схотів, господаря побоявся, той скрізь дістане.

Ось і прийшла в лікарню, затягла, про термін набрехала, а коли викликали пологи, хлопчик народився.

І Ганна вмовила Зіну, на коліна ставала.

– Не можу більше гріх на душу брати, – каже. – Візьми собі хлопчика, повірять, що двійня у тебе. Він біленький, як і твоя! А я з лікарями все вирішу, мені грошей на це вистачить…

Ось так і став Сергійко сином Матвія та Зіни. Гарний хлопець виріс, на комбайнера вивчився, разом із батьком працює.

Він дуже любить свою маму хрещену Ганну Ігорівну.

Та й як її не любити, вона для всієї їхньої сім’ї, як рідна.

Щедра хрещена, нічого для них не шкодує і завжди в їхньому будинку бажана гостя. Найщедріша і найдобріша хрещена мама на світі…

КІНЕЦЬ.