Зі своїм чоловіком Миколою ми живемо в селі. Ось прийшов він з роботи та й говорить мені:

– Треба нам, люба, з тобою серйозно поговорити.

Я аж присіла. Думаю, що вже такого трапилось. Чи горе яке. Та й стала уважно слухати. Та він відповідає мені:

– Думаю, що настала твоя черга вже працювати для нашої сім’ї. Я вже своє відробив.

Я відразу не второпала, що він хоче від мене. Та не встигла і слова вставити, як він продовжив:

– Ти дитину народила, у декреті з нею посиділа, і то аж цілих три роки. Я постійно був на роботі, тягнув нашу сім’ю на своїх плечах. Тому вирішив, що пора перестати робити так багато. Вже сил нема. Сміття виносити, господарку порати та мити посуд я більше не збираюсь. Якось так підлаштовуйся, щоб все встигнути.

На мить я замовкла, а тоді повністю збентежена відповіла:

– А тобто для тебе декрет – це відпочинок? Може, я на морі десь під палючим сонцем лежала? Як народилась Даринка, то я ні одну ніч спокійно не спала. А вранці як вставала раніше від курей, то навіть не було коли води попити. Спочатку за малою доглядати, потім поки вона хоч на мить замовкає, то пішла як не на огород, то по хлівах. Потім прокидаєшся ти, треба ж накормити, напоїти, із собою обід приготувати.

Ти собі встав і пішов, а я сама одна на весь дім і на весь день. Вже мовчу про літній період, коли цілодобово щось консервуєш, на городі збираєш. На вечір знову готуєш їсти, годуєш худобу, прибираєш. І все настільки циклічно, що інколи здається, ніби я проживаю вже три роки один і той самий день. А зараз до цього «відпочинку» я маю ще й роботу додати.

Коля промовчав, опустив голову. А потім розповів мені, що це його кум по дорозі в автобусі напоумив таку сварку зініціювати. Нібито жінка його і сама все по хазяйству робить, і діток ростить, і на роботу їздити встигає. А він собі на дивані лежить, тільки придумує, що йому їсти приготувати, а потім все жадібно пожирає. От і мій такого легкого життя захотів.

Я не стала скандалити, вирішила взяти хитрістю.

– І  що ти думаєш, що так нормально жити? Кум твій дурник, тому і вчиняє так. А ти в мене не такий, ти мудра людина. Тому все так у нас. І на твоєму місці, я б поділилась своєю мудрістю, а не слухала всілякі дурниці. Сім’я – це спільне вогнище. Всі справи мають бути на двох. Коли ти допомагаєш виносити сміття – це не для мене. Це для того, щоб самому не нюхати той сморід. Миєш посуд, щоб не їсти із брудного. Вранці годуєш худобу, бо ростиш її для себе, щоб потім було що їсти.

Якщо тобі не подобається все це робити, то і я не буду тягнути сама. Щось не подобається – подавай заяву на розлучення. Може й, знайдеш собі таку як кума, що буде згодна працювати як той віл і тримати під спідницею свого дорослого мужлана.

Послухав мій Микола це все, помовчав, а тоді пішов на кухню посуд мити. Напевно, слова мої були надто переконливими.

КІНЕЦЬ.