З чоловіком одружені вже кілька років. Познайомились у спільному колі друзів. Він був розлучений, від першого шлюбу мав вже дитиною. Саме тому я не розглядала його як чоловіка для стосунків. Тільки дружба. Але він виявився дуже приємною та розумною людиною. Все непомітно для мене закрутилось. І ось ми чотири роки вже одружені.

Зі своєю сім’єю він познайомив мене в перший рік стосунків. Рідня у нього дуже дружня. Всі одне з одним спілкуються, ходять у гості, під час усіх свят завжди збираються разом. До мене теж поставилися добре, але часто порівнювали із колишньою дружиною чоловіка.

Порівняння були на мою користь, і спочатку мені було навіть приємно, хоч і трохи не по собі. Незабаром я дізналася, що його колишню дружину ніхто з його рідні не любить. Звали її зарозумілою, манірною, говорили, що вона погано про них говорила навіть у їхній присутності. Часто не віталася при зустрічі і гидувала їсти на спільних святах. А чоловіка нікуди не відпускала одного. Сиділа поруч із кислою міною. І багато чого іншого.

Все це вивалювалося на мене не одразу, а частинами. І від усіх родичів окремо. Усі говорили те саме. Чоловік все підтверджував. Його батьки казали, що були раді його розлученню, і давно було час. І взагалі, варто було б зробити тест на батьківство, оскільки колишня дружина майже відразу після розлучення вискочила заміж за людину, яку знала ще до розлучення.

Чоловік працює на добрій роботі, платить непогані аліменти, подарунки щороку, але з сином не бачиться. Каже, що колишня дружина спочатку перешкоджала спілкуванню, а тепер дитина вже звикла до іншого батька. Ми жили кілька років спокійно. Ходили в гості до його рідні, спілкувалися, але помалу стосунки стали натягнутими.

Стали прослизати закиди в тому, що чоловік мало допомагає в саду, не дзвонить, не їздить до них. І всі претензії саме на мій бік, ніби я йому заважаю це робити. Потім я випадково почула, як його двоюрідна сестра дуже невтішно відгукується про мене. Що я надто яскраво одягаюсь і фарбуюся, хоча заміжня і поводжуся зухвало, але це зовсім не так.

У гості теж стали рідше кликати. Спільні свята вже без нас проходять. Ми просто потім дізнаємося, що вони відзначали, а нас нібито забули покликати. Або вважали, що це не так важливо.

Коли я дізналася, що чекаю дитину, ціїй новині взагалі ніхто не був радий, окрім чоловіка. Його батьки якось скривилися навіть і спитали, як я зі своїм слабким здоров’ям народжувати збираюся. А після моєї відповіді, що платно спостерігатимуся в часній лікарні, відповіли, що краще б на щось корисне гроші витратили.

Я дуже сподівалася, що зможу в його сім’ї бути своєю, але не виходить. Мої батьки загинули, і дуже бракує цього кохання та тепла. Але й сподіватися на те, що батьки чоловіка ставитимуться до мене як до дочки, теж, мабуть, було безглуздо.
Я намагалася налагодити стосунки, хоч я далеко не ангел. Також часом можу показати характер. Сказати, що не подобається, чи захистити себе від нападок. Часом буваю різкою.

Зазвичай стримуюсь, але буває дуже важко. Особливо, коли чуєш, що твоя дитина нікому не потрібна, адже сестра чоловіка недавно народила п’ятого і всі гроші та допомога вливаються в неї та її сім’ю.

Прикро і гірко, що дитина не матиме бабусі й дідуся. Тепер зовсім перестала спілкуватися з його родичами, намагаючись не думати, якої вони думки про мене. Чоловікові нагадую дзвонити частіше, у саду допомагати, на свята ходити, але сама нізащо більше. Щоб не нервувати і не засмучуватися. Хоч і неприємно, і дуже шкода, що все так склалося.

КІНЕЦЬ.