Я вірю у кохання з першого погляду, бо змогла пережити це на собі. Івана вперше побачила на вступних іспитах, він працював лаборантом в університеті, студенткою якого я стала згодом. Я частенько бачилася з хлопцем на різних заходах, але підійти, познайомитися не насмілювалася. Ваня зробив це за мене.

-Може вистачить уже на мене дивитися, я не картина. Сходимо на побачення?

Мені було ніяково, щічки залилися рум’янцем, але від побачення не відмовилася.  Ми зустрілися декілька разів й з кожним побаченням я все більше переконувалася в тому, що закохана.

Наші стосунки тривали рік. Спершу ми від усіх переховувалися й не насмілювалися розповісти про те, що разом. Ваня не хотів, щоб виникли проблеми на роботі, а я не могла так підставляти коханого.

Та коли наміри хлопця стали ще серйознішими, першим ділом він вирішив познайомити мене зі своїми батьками. Я страшенно хвилювалася, коли йшла на зустріч.

Його мама була викладачем в університеті, добре, що у мене вона нічого не вела. Батько обіймав посаду хірурга у місцевій лікарні. Родина знана й шанована.

Про те, що я їм не сподобалася не варто було й запитувати. Все читалося по їхньому обличчю. Звичайна сільська дівчина, без особливих заслуг та талантів.

Вони вважали, що їхній син гідний більшого. Тому наступного дня після зустрічі, мати Івана викликала мене до себе на кафедру й ввічливо попередила, що якщо я не дам Вані спокою, доведеться залишити навчання.

Я розповіла про все хлопцю. Розраховувала на його підтримку та допомогу, але натомість отримала розчарування. Він мене покинув, сказав, що зустрів іншу. Моє серце було розбите, тож з нового семестру я перевелася в інший навчальний заклад.

Багато років намагалася забути Івана, не думати про нього й не згадувати наші щасливі миті разом та не могла. Я таємно слідкувала за його життям.

Знала, що він одружений, бачила фото його дружини – справжня красуня, до того ж із заможної родини. Здавалося, вони щасливі й мені немає місця у його житті.

Все змінилося, коли ми ненароком зустрілися в книжковій крамниці. Ваня виглядав дещо розгубленим, я поспішила відійти від нього, але сильна рука колишнього схопила мене в обійми.

-Я так сильно за тобою сумував, ти навіть уявити не можеш.

-Що ти робиш?

-Повертаю втрачене – після цих слів ми поцілувалися.

Усі мої почуття ожили з новою силою. Я знала, що кохаю його й до цієї зустрічі, але з часом забулася наскільки сильно.

Нім чи провели разом. Декілька місяців я грала принизливу роль коханки. Та коли Ваня дізнався про мою вагітність  – подав на розлучення. Ми таємно розписалися.

Й ось знову я стою на порозі їхніх батьків, сподіваючись, що мене приймуть у цю родину. Дива не відбулося. Свекруха вигнала мене з дому й наказала більше ніколи не повертатися, а я й не збиралася.

Зі своєю онучкою мати чоловіка познайомилася, коли була важко хвора. Тільки тоді у неї пробудилися якісь почуття любові.

Вона просила й мене прийти, але я не змогла пересилити себе. Надто свіжою була рана, якої мені завдала ця жінка. Ваня мене не звинувачував, він все розумів.

Страшно подумати, що ми могли б так і не зійтися. І все це було б на совісті свекрухи.

КІНЕЦЬ.