– У мене нічого немає, тому я не можу нічого тобі дати, – відразу попередив мене Євген.

У нього і справді нічого не було, хоча на момент нашого знайомства Євген мав вже 28 років. Але я була настільки закохана, що прямо сказала нареченому, що це не має значення, ми все разом заробимо.

Мені з ним було добре. Таке враження, що я знаю цю людину все життя. Нам завжди було про що говорити, і завжди було комфортно помовчати в присутності одне одного. Він був мені рідний.

Вирішили ми готуватися до весілля. То справді був прекрасний, романтичний період. Приємні клопоти окриляли, здавалося, що так буде завжди.

Організацію урочистостей я взяла на себе. Дизайнерів, флористів, фотографів шукала за відгуками знайомих. Коли ми склали кошторис, виявилося, що витрати більші, ніж наш передбачуваний бюджет.

Наших із чоловіком заощаджень вистачало на половину видатків. Мої батьки відразу погодилися допомогти, адже розуміли, що я не твердо стою на ногах, як і їхній майбутній зять.

А ось зі сторони нареченого – тиша, родичі мого майбутнього чоловіка відмовилися брати участь у фінансуванні нашого весілля.

У Євгена була тільки мама та бабуся. Бабуся уже була на пенсії, а мама ще працювала санітаркою в лікарні і отримувала мінімальну зарплату. Жили вони доволі скромно, тому син ще їй підкидав грошенят.

І це стало для мене неприємним сюрпризом, бо я не знала, що мій чоловік підтримує фінансово своїх родичів.

Я, природно, засмутилася, адже мої мама з татом влізли у борги, але допомогли. І було б добре, якби така підтримка була з обох сторін.

У клопотах і турботах я трохи відійшла від цієї теми, адже роботи по підготовці до весілля було багато.

Жили ми з Євгеном у знімній квартирі, бо свого житла, як ви зрозуміли, у нас не було, а до батьків ми йти не хотіли, бо вважали, що молоде подружжя має жити окремо.

За день до весілля в нашу двійку стали з’їжджатися батьки. Першою з’явилася майбутня свекруха.

Мені хотілося не думати, що родичка проігнорувала підготовку до весілля, але не вийшло. Саме ця думка крутилась у голові.

Жодного подарунка на наше весілля свекруха теж не підготувала, лише валізу зі своїми речами затягла до квартири. Це було сумно.

Потім приїхали мої батьки з величезним подарунком та квітами. Мало того, що вони взяли половину весільних витрат на себе, вони ще привезли подарунків тисяч на 50.

То був і посуд, і необхідна техніка – одним словом, мої батьки подбали, щоб у нас був хороший старт. Зараз одна лише каструля, якщо вона гарної фірми, коштує понад 2 тисячі гривень, а мама мені привезла все найкраще – і тарілки, і ложки, і вилки, і каструлі, і сковорідки.

Свекруха просто дивилася на все це і мовчала. А я хотіла, щоб вона подивилася як треба на весілля до сина приїжджати, і щоб їй стало соромно.

Я не здивувалася такому результату подій, але промовчала. Я накрила стіл, ми обговорили всі деталі майбутнього святкового дня та мило поспілкувалися. Після вечері прибрали, помили посуд і розійшлися спати.

Я довго не могла заснути, бо переживала. Мені треба було вранці попрасувати сукню та фату, і це мене лякало, я хвилювалася, що не впораюся, бо і там, і там тканина дуже ніжна. А якщо я не розрахую свої сили і все зіпсую при прасуванні?

Як я не старалася, але через рій думок в голові заснути мені не вийшло.

Я пішла на кухню, щоб заварити трав’яний чай. Почувши шарудіння, я зазирнула в кімнату і побачила, як свекруха вигладжує мій весільний шлейф. А сукня і фата вже висіли на дверцяті шафи, готові до того, щоб я її завтра одягла і почувалася королевою.

Від сорому за свої думки у мене на очі набігли сльози. Я пошкодувала про все погане, що думала і говорила про свекруху. Я підійшла, обійняла свекруху і сказала:

– Дякую, мамо! Ваша любов і турбота – найголовніший подарунок для мене! А ще, дякую за вашого сина, і мого тепер чоловіка.

Тут вже і свекруха розплакалася, обійняла мене, і стала щось говорити про те, що їй соромно, що вона не принесла жодних подарунків і не допомогла грошима. Та я відразу її зупинила. Бо побачила, якою вона є насправді.

Коли у нас з Євгеном народилися діти, саме свекруха допомогла нам їх виростити. Такої люблячої і турботливої бабусі треба ще було пошукати.

Мої батьки теж допомагали, але значно менше, бо вони дуже зайняті, хоча від цього вони онуків не менше люблять. Зате коли приїжджають до нас, то просто засипають дітей подарунками.

Так що кожен дає те, що може дати. І мірятися любов’ю через гроші точно не варто.

Джерело