Одружившись, ми з чоловіком оселились у його матері. Щоб придбати власну квартиру, коштів не вистачало. А йти на орендовану теж не хотілось, я чекала дитину й незабаром повинна була розпочатись моя декретна відпустка. Свекруха люб’язно запропонувала нам пожити у неї. Будинок великий, місця вдосталь. До того ж коли з’явиться малюк, з ним можна буде гуляти на подвір’ї. Ми вирішили погодитись на її пропозицію.

Не зважаючи на звичні кліше щодо відносин свекрух та невісток, у нас зі Степанидою Василівною склалися хороші стосунки. Ми швидко порозумілися, оскільки обидві не конфліктні. Вона хороша та спокійна жінка. Ніколи не втручалась у наші чоловіком особисті справи. Щоб не було ніяких недомовок, ми відразу розділили обов’язки по дому. Я займалась прибиранням, миттям посуду, прала й прасувала одяг та білизну. Головними обов’язками свекрухи було приготування їжі та випічки, яка в неї завжди дуже добре вдавалась. За продуктами ходили разом, або якщо комусь по дорозі.

Та весь наш ідеальний розпорядок зруйнувався, коли народилась дитина. Наша донька була дуже активна й непосидюча. Коли вона навчилась повзати, а згодом ходити, за нею було важко встежити. Діані не було ще й року, як я дізналась, що знову вагітна. На цей раз ми чекали хлопчика. Увесь перший та другий триместр мене мучив жахливий токсикоз. Я не мала сили ні на що, але ж малій донечці цього не поясниш, їй потрібна мама.

Степанида Василівна старалась допомагати з онучкою. Але та була такою проворною непосидою, що старша жінка зі своїми болями у спині ледве за нею встигала. На деякий час свекруха вирішила, що сама виконуватиме усю домашню роботу, але сили вже не ті, й вона не справлялась з усім без підмоги.

Пологи проходили важко. Самостійно народити я так і не змогла, тому довелось кесарити. Після операції потрібна була реабілітація. На певний період я мусила дотримуватись рекомендацій та не підіймати важкого. Але це нереально, коли в тебе двоє малих дітей, а допомагає з ними стара жінка.

Чоловікові навіть довелося піти у тривалу відпустку своїм коштом, щоб перший час допомагати мені. Цей час минув швидко, й він знову почав щодня ходити на роботу, а на мені лишилась домашня рутина, що поглинула мене з головою. Здавалось, що це якийсь кошмарний сон. Свекруха шкодувала мене, а я вже не витримувала. Я дуже вдячна Степаниді Василівні, що вона інколи бавила дітей, щоб я могла хоч трішки перепочити від цього хаосу.

Живу з надією на те, що діти з часом підростуть і я зможу виспатись. А зараз доводиться лише тримати себе в руках та чекати, що колись щось зміниться..

КІНЕЦЬ.