У наших батьків ми вдвох з братом Миколою були. Брат старший, а я молодша дитина в нашій сім’ї.

Жили ми в селі у хаті бабусі й дідуся, дідусь сам її збудував. Він був гарним господарем, тому обійстя велике, просторе, багато землі і хата така чималенька.

І, хоча їх рано не стало, на жаль, та тато з мамою там гарно господарювали.

Брат старший, він пішов перший навчатися в місто. Там і залишився, йому більше до вподоби було міське життя.

А навчався Микола гарно, він хлопець у нас розумний був завжди.

Згодом Микола одружився на міській панянці.

Брат дуже старався, він в нас просто мріяв вибитися в люди, адже ми завжди жили небагато в нашому елі, а він мріяв про інше життя – краще.

З часом Микола свій бізнес розпочав, справи пішли непогано.

У брата одне за одним з’явилося двоє синів, але він дуже старався, тому згодом навіть квартиру трикімнатну придбав, ми усі ним пишалися.

А я ж також, в цей час, просто жила своїм життям.

Навчалася в місті на медичному, потім повернулася жити до батьків.

Згодом вийшла заміж, маю двох доньок. Відколи не стало батьків ми усі разом живемо з чоловіком в їх хаті самі.

Андрій мій у фермера працює, а я в лікарні медсестрою в нашому місті. Графік дуже зручний, я добу працювала, а дві доби маю вихідний, тому мені підходить, я задоволена дуже, що маю роботу, ще й на дорогу менше витрачаюся, адже вихідних днів більше.

Тепер якраз і дійшла до того моменту, який хвилює мене.

Справа в тому, що як не стало тата й мами, мій брат добре жив у місті, тому відмовився від своєї частки у спадку.

Хоча тато з мамою заповіли нам свій будинок на двох, та брат відмовився від своєї половини. І це було цілком справедливо, адже навідувався він до нас рідко з міста, лише на великі свята, і то на гостину, батькам він нічого не допомагав.

З ними ми з чоловіком жили, тому Андрій робив усе, з усім справлявся. А маму й тата доглядала я.

Тому, хоч Микола й мав право на пів хати, але відмовився, він добре розумів, що справедливо, що хата мені залишиться, бо батьків до останніх днів доглядала я сама.

Микола тоді твердо стояв на ногах, у нього добрі справи були, тому він приїхав до мене, ми пішли до нотаріуса і він написав відмову.

Діти росли, роки наші швидко спливали.

Старша донька моя заміж вийшла, живуть на сусідній величі в хаті чоловіка, а молодша зі мною та чоловіком живе.

Діти брата також виросли.

З минулого року у брата проблеми в бізнесі одні були, тому він втратив свою фірму, ледве з боргами розплатився.

Через це в їх сім’ї почалися проблеми, адже невістка звикла до хороших грошей, а брат вже так заробляти не міг, ще й здоров’я стало його підводити, на жаль.

Розлучилися вони, адже жити так далі невістка не хотіла.

Квартиру свою Микола залишив дітям, відповідно і дружина залишилася там, а брат – ні з чим.

Микола став орендувати житло для себе, але справи у нього не дуже. Так шкода мені його.

А на днях він мені подзвонив. І, зовсім несподівано для мене, став просити, щоб я йому гроші сплатила за пів хати, яку йому залишили батьки.

Ні, брат без претензій, говорив зі мною спокійно, я лише слухала, бо не очікувала такого, та й видно було, що незручно йому.

Я пояснила, що в мене й близько грошей таких немає, та й не може бути таких, бо складати не виходить, часи складні, живемо від зарплати до зарплати. Сказала, що можу йому допомогти, якихось 5 тисяч дати і городини трохи.

Та Микола мовчав, лише на останок сказав, щоб я добре подумала над його словами, адже він навіть авто своє продав, коли розраховувався з боргами.

Я поклала телефон, тепер і не знаю що робити.

У мене немає таких грошей, та й чоловік мій в повному здивуванні.

Ну що мені робити? Ситуація дуже складна, що й словами не передати.

КІНЕЦЬ.