– Максиме, давай я Марійку до себе заберу. Як ти один упораєшся? Все ж таки дівчинці важко буде без жіночої ласки, – просила свого зятя Людмила Миколаївна.

– Ні, один я не впораюся з горем. З донькою буде легше. Вона житиме зі мною, – похмуро відповів Максим.

Чоловік почорнів від горя, змарнів, було видно, що він розгублений і пригнічений.

Несподівана біда звалилася на сім’ю. Мати й дружина раптово пішла з цього світу. Причепилася до молодої та здорової жінки якась недуга.

Спочатку її мучила температура, била лихоманка і долала слабкість. Усі вирішили, що це звичайна застуда. З ким не буває? До того ж весна – розпал сезонних захворювань.

А через тиждень Наді не стало… Фахівці розводили руками та щось говорили про невідому інфекцію та подібні випадки, які вже трапляються.

Максимові від цієї інформації легше не ставало. Він не розумів, як житиме без своєї Надюші. Восьмирічна Марійка плакала та кликала маму. Але вона, зрозуміло, не відгукувалася на заклик доньки.

Коли прощальні заходи завершилися, теща підійшла до зятя та запропонувала забрати до себе онуку. Вона розуміла, що чоловікові буде тяжко з дівчинкою. Але той категорично відмовився.

Людмила Миколаївна навіть почала думати, що їй не довіряють. Але одна з подруг покійної дочки вголос захопилася:

– Все-таки, який Макс молодець! Не всі чоловіки візьмуться за виховання доньки самотужки. Інший би сплавив дівчинку кудись якомога далі й жив повним життям!

Такі слова змусили Людмилу Миколаївну замислитись. Вона вирішила, що не можна забирати у зятя те, що в нього залишилося. Її донька була щаслива у шлюбі.

Вона обожнювала чоловіка та Марійку. Нехай вона радіє з небес, дивлячись на свого коханого Максима та донечку.

Людмила Миколаївна попрощалася і, пообіцявши відвідувати зятя та внучку щодня, вирушила додому.

Вона теж сумувала. Але життєва мудрість підказувала літній жінці: сльозами тут не допоможеш. А горе з часом притупиться.

Перші місяці Людмила Миколаївна справді щодня приходила до Максима та Маші. Вона прибиралася у квартирі, готувала обід, прала і прасувала дитячі дрібнички, зустрічала онуку зі школи.

Але поступово Максим та Маша звикли до життя вдвох. З’ясувалося, що дівчинка чудово справляється з прибиранням, вміє вмикати пральну машинку і навіть користуватися праскою. А її батько навчився варити кашу, пекти млинці та заплітати кіски.

Людмила Сергіївна почала приходити рідше. Але відвідувати рідних у неділю – залишилося для неї традицією. Іноді вона забирала внучку до себе у вихідні. То був щасливий час.

Людмилі Миколаївні здавалося, що повернувся той час, коли її донька була маленькою. Марійка була дуже схожа на неї.

Навіть гастрономічні уподобання були однаковими. Але наставав понеділок, і Маша поверталася додому.

У такому темпі минуло близько семи місяців. А потім Людмила Миколаївна помітила зміну настрою Максима.

Він почав частіше жартувати, щось співав, сміявся і всім своїм виглядом демонстрував, що життя вдалося.

Людмила Миколаївна не витримала і прямо запитала у зятя:

– Максиме, ти останнім часом завжди ходиш із гарним настроєм. Я дуже рада за тебе. Добре, що ти не засмутився серцем.

– Розкажи, може, на роботі у тебе приємні події відбуваються? Підвищення отримав, чи зарплату додали?

– Та ні, Людмило Миколаївно, все на роботі, як і раніше. Просто чомусь на душі полегшало. Немов спав з плечей важкий тягар.

Тещі стало прикро і боляче. Вона подумала:

– Все-таки всі чоловіки однакові! І року не минуло, як Надюші не стало, а він співає пісні!

Марійка теж поводилася дивно. Вона стала спокійнішою, більше не просилася до мами й, здавалося, припинила сумувати. А коли бабуся покликала її до себе у вихідні, вона зненацька відмовилася.

Але в онуки Людмила Миколаївна нічого питати не стала. Боялася травмувати дитячу душу.

Цими вихідними серце Людмили Миколаївни було неспокійне. Її переповнювала тривога. Вона вважала, що покійна дочка ображається на неї. Адже навіть онуку до себе в неділю не взяла. Бабуся називається…

І жінка вирішила сама відвідати зятя. Вона напекла пиріжків і вирушила через все місто до них у квартиру. Але двері були зачинені.

Людмила Миколаївна стала дзвонити зятю. Той довго не брав слухавки. А коли відповів на дзвінок, теща, не слухаючи його слів, почала квапливо говорити:

– Максиме, я прийшла до вас, а вас немає. Ви чи Надю поїхали провідати? Чому мені не сказали? Я б із вами поїхала. Теж хотіла побувати на цвинтарі.

– Ні, ні, Людмило Миколаївно. Ми не на цвинтарі. Ми у парку гуляємо. Повернемося надвечір. Ви нас не чекайте. Ви б подзвонили спочатку. Тепер вам доведеться знову їхати через все місто.

Людмила Миколаївна почула сміх Марійки, та незнайомий жіночий голос. Вона здивувалася і знову почала допитуватися:

– Це Марійка сміється? З ким ви гуляєте?

– Знайому зустріли, мою колишню однокласницю. Ось дівчата і розважаються! – весело відповів зять.
Він швидко попрощався з тещею і поклав слухавку.

Людмила Миколаївна зазнала пекучого нападу образи. Біль розривав її серце. Як же це? Її дочки Надюші більше не доступні земні радості, а чоловік і дочка розважаються і навіть сміються, начебто нічого не сталося.

Жінка сердито підібгала губи й пішла додому. Для себе вона вирішила, що обов’язково поговорить із зятем.

Слід пояснити і йому, і онуці, що треба шанувати пам’ять дружини та матері. Ще й рік не минув! Жалоба не закінчилася! А вони у веселощі вдарилися!

Але Людмила Миколаївна не спромоглася виконати задумане. Цілий тиждень вона не бачилася ні з зятем, ні з онукою.

А коли настали вихідні, вона знову зателефонувала Маші та запросила її до себе. Але та радісно відповіла:

– Ні, бабусю, не піду. Іншим разом. Ми хотіли з татом і тіткою Мариною піти сьогодні в цирк. А потім у кафе зайдемо і будемо їсти роли, чи піцу. Я поки що не знаю, що любить тітка Марина.

Людмила Миколаївна напружилася.

– Почекай, Марійко, не клади слухавку. А хто така тітка Марина?

– Це татова однокласниця. Тато каже, що колись був закоханий у неї, але згодом зустрів маму. Вони випадково зустрілися.

– Тітка Марина навіть приходила до нас додому. Вона такі смачні млинці спекла! І зробила мені модну зачіску! А сьогодні ми підемо разом у цирк!

Людмила Миколаївна обімліла. Що це таке відбувається? Як може цей тип приводити жінок до квартири її дочки? І як же його тільки земля носить? Її переповнювало обурення та образа.

Вона вирішила негайно вирушити до зятя та з’ясувати подробиці ситуації. Але дорогою зустріла знайому. Та запитала:

– Людмило! Ти чого так розчервонілася? Куди квапишся?

Людмила Миколаївна почала розповідати приятельці про невдячних зятя та онуку. Вона ділилася своїм обуренням, але підтримки не знайшла. Знайома відповіла:

– Живим – живе, Людо! Не чіпай їх. Ти кажеш, Марійка сміється і стала веселою? Це ж добре! Це чудово, що ця однокласниця знайшла підхід до дівчинки.

– Можна сказати, що твоїй онучці пощастило!

– Так, як ти можеш так казати? – обурилася Людмила Миколаївна. – Пам’ять матері шанувати треба! Гаразд, Максим.

– Він – чоловік, що з нього взяти? Вони всі безсердечні! Але Марійка? Їй слід було зробити все, щоб ця жінка не затрималась у них у хаті.

Знайома похитала головою і, попрощавшись, пішла у своїх справах. А Людмила Миколаївна незабаром стояла на порозі квартири зятя. Двері їй відчинили не відразу.

Було видно, що Максим збентежений раптовою появою тещі. Але сумління зобов’язувало його запросити її до будинку. Людмила Миколаївна відразу побачила жіноче взуття біля порога.

Вона рішуче пройшла на кухню з єдиним наміром: вигнати цю нахабницю з квартири, де ще нещодавно була господинею її дочка.

І вона б виконала задумане. Але її зупинив вигляд онуки. Маша сиділа на табуретці, заплющивши очі. Незнайома жінка займалася з її волоссям.

Вона прилаштовувала до зачіски шпильки, бантики та інші дівчачі штучки. Виглядали вони, як справжнісінькі друзі.

Людмила Миколаївна застигла на порозі, а потім випалила:

– Зрадники! Ви обидва – зрадники! – Жінка гірко заплакала і вибігла з квартири. Максим спробував наздогнати тещу, але Марина його зупинила:

– Не чіпай. Вона зрозуміє. Пізніше, але зрозуміє. Ходімо в цирк, інакше ми запізнимося. Подивися, яка Марійка гарна! Правда?

А ви як вважаєте, слушно вчинила теща? Чи зрозуміє вона їх? Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки.

Дуже вдячна Вам за репости!