– Живи як хочеш, та кому ти потрібна, – різко сказав Андрій, і гучно закривши двері, пішов.

Цей звук дверей, що зачинилися, довго ще стояв у неї у вухах. Юля підбігла до вікна і дивилася, як сідає в машину її коханий чоловік, з яким вони прожили п’ятнадцять років, але заміж він так і не запропонував.

Юля, наївна душа, думала, у них любов, але він їй перед відходом сказав, що весь цей час жив з нею, а сам мріяв про іншу, молоду й гарну. З нею жив просто тому, що йому так зручно. А Юля старалася для Андрія, була хорошою господинею, щоб Андрію було добре.

Вона дивилася у вікно, хотілося відчинити його і вигукнути:

– Андрійку, не йди, не залишай мене. Ну, поживи з нею трохи, і приходь назад.

Але добре, що вчасно впоралася з собою, і не стала так опускатися, не ганьбилася на весь двір. Так, вона навіть була готова на це, і могла погодитися, щоб Андрій пожив там трохи і повернувся до неї, вона його прийме. Вона думала, що це краще, ніж у сорок сім років почуватися кинутою.

Юлю щось утримало від необдуманого кроку, і вікно вона не відчинила, їй раптом стало соромно за себе, за свої думки, за свою слабкість. Вона пішла в кімнату, і проходячи повз дзеркало на повний зріст побачила відображення втомленої жінки, з погаслим поглядом. Вона знала, що не красуня, речі застарілі на ній. Вона старалася, щоб її Андрій на роботі виглядав добре та стильно, мав хорошу машину, а сама вона й так проживе.

Подруга Катя постійно твердила їй:

– Юля, не можна настільки не любити себе. Твій Андрій завжди одягнений з голочки, стильно, а ти? Ходиш у розтягнутому светрі, взуття старе, стоптане, а пальто? З таким коміром пальта носили лише наші бабусі. Давно настав час тобі купити новий пуховик, чоботи. А ти все – “мій Андрій, мій Андрій”.

Юля намагалася заперечувати подрузі, але вона завжди залишалася при своїй думці, і переконувала її подивитися на себе в дзеркало.

– Годуєш його, як у ресторані, всі його бажання виконуєш, як джин із пляшки. То йому м’ясо по-французьки, то млинці з м’ясом, то стейк, що не забажає – на тобі! Не можна так, подруго.

А Юля слухала Катерину і робила все навпаки, чинила по-своєму. Вона була твердо переконана, що, виконуючи всі його забаганки та бажання, Андрій буде сильніше любити її.

– Як же подруга була права! Як я помилялася, старалася для нього, а йому бачите просто зручно було, за маму мене тримав чи, ще гірше, за хатню робітницю? – журилася Юля.

І ось Андрій пішов до двадцятивосьмирічної симпатичної жінки з трьома дітьми. Юля зітхала і говорила подрузі:

– Вона молода, вона вродлива, Андрій мені так сказав, а мене назвав безпородною.

Катя пообіцяла подрузі навести довідки про її суперницю і через деякий час видала їй:

– Юля, не хвилюйся, що він тебе назвав безпородною. Та, до якої він пішов, з родини батьків, які сильно гуляють. У неї троє дітей та всі від різних чоловіків. Тож, не переживай, забудь свого Андрія він пішов саме туди, де він і має бути, там його рівень. Звичайно своєю легкою поведінкою вона й сподобалася твоєму… а чим ще? Я впевнена, що вона не годуватиме його різними смаколиками, там троє дітей, і вони теж хочуть їсти. І повір мені, він ще до тебе прийде, проситиметься назад. Ну й здивував твій Андрій!

Минув час, Юля прийшла до тями, вирішила зайнятися своєю зовнішністю, так злегка, хоча б поміняти гардероб. На цьому наполягла Катя і допомогла їй. Юля стала виглядати свіжою і молодшою, ніж раніше, зробила коротку стрижку, купила речі світлих відтінків, і дуже змінилася. Але очі її також випромінювали доброту і теплоту.

У Юлі своя квартира, батько давно подбав про це, у цьому плані вона є незалежною. Нещодавно напроти її квартири оселився чоловік, він немолодий, у серйозному віці, з невеликою борідкою та в окулярах. Акуратна коротка стрижка, приємна, інтелігентна. Це син її сусідки Ганни Іванівни, вона останнім часом занедужала, іноді Юля приносить їй продукти з крамниці, хліб, молоко. Бабусі вже за вісімдесят, Юля їй залишила свій номер телефону, іноді вона дзвонить. Але коли Юля йде до магазину, завжди питає, що купити бабусі.

Юля бачила на фото Віктора, а тут зустрілася з ним на майданчику і уважно подивилася на нього. Чоловік, здивовано глянувши на Юлю, сказав:

– Доброго дня, Ви чомусь уважно подивилися на мене? Ми ніби не знайомі, чи я когось Вам нагадую?

– Я бачила Ваше фото у Ганни Іванівни, мабуть, Ви її син, вона мені якось розповідала.

– Так це Ви – сусідка навпроти, Юля, про Вас мені сказала мама, вона дуже тепло відгукується. Дякую Вам за допомогу моїй мамі. Зараз я з нею житиму, так що їй стане легше. Заходьте до нас у гості.

– Добре, дякую, зайду якось. Тепер я спокійна за бабусю.

З того часу вони спілкувалися, Віктор іноді запрошував Юлю, а вона рада була. Все не одній вечорами сидіти, Віктор інженер у будівельній компанії, багато цікавого розповідає, начитаний, навіть намагався розповідати анекдоти, але вони в нього смішно не виходили. Юля усміхалася просто так, щоби йому зробити приємно. А взагалі він скромний і добрий, йому п’ятдесят два роки, не одружений. Дружина від нього давно пішла, років десять тому, сказала, що він занудний.

А ось Юлі занудою він не здавався, навпаки, вони навіть чимось схожі один на одного. Віктору після знайомства Юля запала в душу, скромна, добра, тепла. Та й мама її постійно нахвалює:

– Синку, придивися до Юлі, з неї вийде дуже хороша дружина, я знаю, вона тобі подобається. Мені збоку видно, коли ви розмовляєте, ти дивишся на неї закоханими очима.

– Ну мама, вона мені подобається – це одне, а раптом я їй не подобаюсь – це інше. Мені потрібно з нею поговорити, тільки потрібний момент необхідно підібрати. Чекатиму цього моменту.

– Ну що ти, синку? Я не думала, що ти з жінками такий боязкий, – казала йому Ганна Іванівна.

Юля після вечері дивилася телевізор і почула дзвінок у двері, подумавши, що Віктор прийшов запросити її в гості, відкрила. На порозі стояв Андрій, якийсь недоглянутий, пом’ятий і з квітами.

– Юля, пробач мені, я повернувся. Пішов і більше не повернуся туди. Я зрозумів, що ти найкращий.

Юля дивилася на нього з жалем:

– Іди, Андрію, я звикла без тебе, мені без тебе добре. Іди до своєї молодої та красивої.

Андрій обурився:

– Нічого собі, звикла без мене, а коли я йшов, як ти мене вмовляла, чіплялася за мене? Так, ти не красуня, і не випендрюйся. Якщо я повернувся, значить тепер нагадуватимеш про іншу?

Раптом за спиною у Андрія з’явився Віктор:

– Юля! Допомога потрібна? А Ви, чоловіче, з якого питання, що Вам потрібне?

Андрій ще голосніше заволав:

– А ти хто такий? Іди своєю дорогою, а я додому повернувся.

– А це мій чоловік! Іди, і забудь сюди дорогу.

Вона за руку Віктора провела у квартиру, і зачинила двері перед носом Андрія, той від подиву не зміг нічого відповісти.

– Вікторе, вибач, що я тебе чоловіком назвала, – червоніючи, сказала Юля.

Віктор поправив окуляри і заявив:

– Ну що ж, мабуть, настав той слушний момент, на який я давно чекаю. Юля я тебе люблю, ти чудова жінка, не розумію, як можна залишити таку жінку? Юля, виходь за мене? По справжньому! Будемо чоловіком та дружиною. Згодна?

Юля з нерішучості дивилася на нього:

– Заміж за тебе? Але мені здається, що тобі потрібна інша, вродлива.

– Що ти таке кажеш, Юля? Ти чудова жінка, ти симпатична. На красуні я ніколи не одружуся, по-перше, я сам не красень, а по-друге, і це головний аргумент, мені потрібна тепла, домашня, звичайна жінка, як ти. Я знаю, що для тебе сім’я у пріоритеті, ти затишна та доброзичлива, ти вмієш створити теплий сімейний затишок.

І за два місяці Юля стала його дружиною. Віктор щасливий, про таку дружину мріяв давно. Разом їдуть до крамниці, разом їдуть на дачу. У Ганни Іванівни дача стара, майже занедбана, вона давно там була, здоров’я немає, вік. Віктор будівельник, йому потрібна була поряд жінка, яка надихає його на вчинки, на ремонт дачі, а у планах ремонт у квартирі Юлі, тут вони живуть.

А влітку до Юлії приїде донька від першого шлюбу. Дочка приїде зі своєю сім’єю з Житомира, привезе в гості двох онуків, чоловік у неї теж будівельник, от і знайдуть, про що поговорити двоє будівельників.

Юля не бачить, що іноді з-за рогу за ними поглядає злий, колишній Андрій. Він сердиться, що повівся на молоду, гарну, і залишився ні з чим.