Ми чоловіки, натури неоднозначні.

З однієї сторони любимо дивитися на красиву доглянуту жінку, мріючи, щоб вона стала нашою, а з іншої самі марнуємо цю красу на кучу домашніх справ та обов’язків.

Коли я познайомився з Уляною, то був приємно вражений її розумом, кмітливістю й красою. Не часто можна зустріти такі важливі поєднання в одній дівчині.

Свого щастя я вирішив не втрачати, одразу почав залицятися.

Довго вона не відповідала взаємністю.

Оскільки познайомилися ми у студентські роки, за мною закріпилася слава ще того ловеласа. Уляна про це знала, тому не хотіла вірити у щирість моїх намірів.

Мені довелося змінити поведінку заради дівчини.

Я припинив ходити на гулянки з друзями, взявся за навчання, більше не пропускав пари та заняття. Усі довкола перешіптувалися, що це велике диво, а я лише посміхався – це все заслуга кохання.

Зміни стали помітними й для дівчини. Тож другий крок вона зробила самостійно. Ми зустрілися на вихідних. Цілий день гуляли містом, пили каву та смакували ароматні булки.

Ввечері у мене склалося враження, що ми знайомі все життя.

Не хотілося відпускати Улі ні на мить. Я наважився на поцілунок, вона не втекла (й те добре). По закінченню навчання ми вже були заручені.

Весілля зіграли велике пишне. Було багато запрошених. Я хотів, щоб увесь світ знав, що ця дівчина тепер моя. Спільний побут нічого не зіпсував.

Ми навпаки стали ще ріднішими.

А коли Уляна повідомила про вагітність, я буквально носив її на руках. Не дозволяв робити нічого важкого, не пропускав жодної зустрічі з лікарем. Коли ми пішли на перше УЗД і я почув, як б’ється серденько нашої донечки – мій світ перевернувся. Немає більшого щастя.

Після донечки через два роки ми знову стали батьками хлопчика. Малі діти – це ще те випробовування.

Не знаю, яким дивом, але Уляна встигала практично все.

Діти були доглянути, квартира чиста, речі випрасувані, їжа зварена. Я ніколи не відчував браку уваги збоку дружини. Вона завжди радісно зустрічала мене з роботи, цікавилася як минув мій день. Давала можливість відпочити. Ні на що не скаржилася.

З часом я почав сприймати усе це як належне, навіть не підозрюючи скільки сил та терпіння кожного дня витрачає дружина, щоб усе встигнути й усім догодити. Уляна змінилася.

Я почав дивитися на неї якось по-новому.

Волосся відрізала після народження другого, її тіло більше не було струнким та підтягнутим. Я не міг пригадати, коли востаннє бачив її нафарбованою та на підборах.

Словом, Уляна більше не була для мене колишньою красунею. Вона стала звичайно домогосподаркою. Соромно зізнатися, але я почав заглядатися на інших жінок.

Ніяких дурних намірів у мене не було, але сам не знаю, як так вийшло – я завів коханку.

Це була моя колега по роботі.

Уляна зраду відчула практично одразу. Скандалу не влаштовувала, нічого не говорила. Попросила зібрати свої речі та залишити їх з дітьми в спокої.

«Свій вибір ти зробив. Тому додому, будь ласка, не повертайся».

Мені здавалося, що я чиню правильно. Не варто так сумлінно старатися зберегти те, чого давно вже немає.

Життя з коханкою виявилося гірким полином. Ліля не вміла нічого робити, окрім фарбуватися та одягатися. Я сам готував собі їжу, прибирав у квартирі, робив покупки.

Ніхто більше не цікавився моїми справами, не зустрічав мене з роботи з посмішкою на обличчі.

Усе, що було потрібно моїй новій пасії – гроші. Шкода, що я усвідомив це надто пізно.

З Уляною знову я зустрівся під час підписання документів на розлучення й не міг повірити, що добровільно відмовився від такої жінки. Вона схудла, змінила зачіску та одяг.

Стала впевненішою в собі, виглядала щасливою.

Зникла втома з її обличчя та темні кола з-під очей. Найгірше я усвідомив, що ніколи не переставав її кохати, але повернути все назад неможливо.

КІНЕЦЬ.