Життя – бумеранг, тепер я це точно знаю. Коли я навчалася у третьому класі, мої батьки гучно розлучилися. Ну, як розлучилися, – тато просто виставив нас із матір’ю з дому разом із речами. Була зима.

Я, як зараз, пам’ятаю: кружляють сніжинки, і ми удвох стоїмо на вулиці. Досі дивуюся маминою витримкою та спокоєм. В неї на обличчі не було жодної сльозинки, вона просто сказала: «Не хвилюйся, ми впораємося. Все буде добре”.

Усьому виною була інша жінка. Мій батько закохався і вирішив привести до будинку нову пасію. Стара родина йому лише заважала. За документами, квартира була записана на нього, тож мама ні на що претендувати не могла. Прописані ми були в бабусиній квартирі.

Моя бабуся теж не була “ангелом”. Вона тижнями не виходила із запою та регулярно приводила до хати якихось товаришів по чарці. На щастя, коли ми з матір’ю попросилися до неї пожити, бабуся була твереза.

Спочатку проживання в бабусиній квартирі я пам’ятаю нечітко. Можливо все тому, що нічого хорошого я б не згадала. Залишилися лише окремі спогади.

Насамперед мати поставила масивні вхідні двері в ту кімнату, де ми з нею жили. Запам’яталося мені, як ми з мамою в одних піжамах вибігли на сходи, коли один із бабусиних «гостей» влаштував пожежу на кухні. А за кілька років бабусі не стало. Я тоді навчалася у десятому класі.

Мамі спочатку дуже хотілося продати квартиру, але я її відмовила. То була трикімнатна велика квартира, майже в центрі міста. Ми вирішили навести там лад і потроху стали робити ремонт.

Після школи я вступила до університету, на бюджет, і влаштувалася посудомийкою до однієї з місцевих кафешок. Мені дуже хотілося допомогти матері якнайшвидше облаштувати затишок і забути про важкі часи.

Зараз я працюю у приватній компанії. Захистила диплом, почала зустрічатися з хлопцем. Моє життя налагодилося. Я двічі-тричі на місяць ходжу з мамою по магазинах і в салон краси.

Усю свою молодість мати поклала на те, щоби поставити мене на ноги. Тепер я хочу відплатити їй тим самим. Я помітила, що мама стала стрункіша, почала частіше посміхатися і, в цілому, молодше виглядати.

Вона навіть зустрічається з чоловіком, який трохи молодший за неї, хоча і дуже цього соромиться. Ремонт у квартирі ми теж закінчили, обидві готуємось до весілля. І тут на порозі нашої квартири з’явився батько.

Він був брудним, старим, з погаслими очима і неголеним обличчям. Його впустила мати. Думаю, вона просто не очікувала побачити колишнього через двадцять років. Коли ж я подивилася на татове обличчя, мені стало гидко. Відразу стало зрозуміло, що він прийшов просити допомоги. Ось, його «щира» історія.

– Тамара, адже я тоді вперше закохався. Вибач, дурнем був, от і вигнав вас на вулицю. Потім ми з Іриною продали мою квартиру і купили житлоплощу більшу. Нову записали вже на її ім’я.

Розписуватись зі мною Ірина не хотіла, натомість запропонувала встати на чергу, щоб мені за пільгою ще одну квартиру видали. Вона хотіла, щоб ми її здавали, а в першій – самі жили.

Ще в неї синок був, Тимур. Ми з ним ладнали, поки він був маленьким. А потім він пішов до технікуму, інституту… Загалом, рідко потім бачилися. Торік Ірини не стало.

Серце в неї було слабке, зупинилося. Тимур приїхав на церемонію прощання і покликав мене відійти поодаль.

Тобі, – каже, – місяць терміну, щоб із квартири свої дрібнички забрав.
Інакше поліцію викличу. А я, справді, юридично там – ніхто. Прописки немає, свідоцтва про право власності теж. І подумати не міг, що на старості років бомжувати доведеться.

– І щоб не залишитися на вулиці, ти раптом згадав про колишню дружину і доньку? – втрутилася я в розмову.

– Треба ж, і совісті вистачило сюди заявитися! А чи не ти нас з мамою просто в мороз виставив? Ні копійки аліментів ти матері не заплатив, а тепер з’явився?

– Доню, я – твій тато, як ніяк, будь милосердна, – сказав чоловік, який називає мене своїм батьком.
– Я буду, татку, обов’язково буду! – рикнула я і стала виштовхувати його за двері.

Насамкінець він пригрозив, що звернеться до суду. Ну, хай спробує. Я за все своє життя жодної копійки від нього не отримала, а він вважає, що я зобов’язана його утримувати. Навіть не подумаю!

КІНЕЦЬ.