Антон і Юля молоді люди, яким немає ще й 30 років. Вони зустрічаються, з букетами, квітами, серйозними намірами, але не уявляють поки що, як ці наміри реалізувати.

Обидва працюють, роблять кар’єру.

Антон уже має свою квартиру, іпотека за яку майже виплачена. Сім’я Антона велика: мама, батько, двоє молодших братів. Юля живе разом із самотньою мамою. Є в них і ще дещо спільне: обидва раніше були одружені. Один з одним.

— Одружилися вони 5 років тому, – згадує Тетяна Тихонівна, мама Антона, – до цього зустрічалися півроку. Звісно, замало, щоб одне одного впізнати. Але я з чоловіком до РАЦСу пішла заяву подавати за два тижні після знайомства і жодного разу про таке поспішне рішення не пошкодувала. Син просто горів, до такої міри був закоханий. Та й нам усім Юля дуже сподобалася: спокійна, ввічлива, хазяйновита, жіночна така.

Біда була в тому, що у молодих не було свого житла, а ще в тому, що мама Юлі хворіла. Дівчина була хорошою і турботливою донькою, тим паче, що мама все життя присвятила їй.

— Юля зʼявилася у своєї матері в 35 років, – каже Тетяна Тихонівна, – вона вже  була одна. Батька свого і не бачила ніколи. А мати – все для неї. Але й не розпестила, хороша дівчинка виросла. Навіть занадто. І сваха вміло цим користувалася.

— Як я житиму одна, – стогнала мама Юлі напередодні одруження доньки, – мені 60 років, я хвора. Одного разу прийдеш, а пізно.

Юля й Антон уже пригледіли собі варіант для оренди житла, внесли передоплату, але під натиском умовлянь нареченої, наречений здався. Жити пішли до Юлиної мами.

— Це була помилка, – визнає Антон, – я не зміг протистояти Юлі, вона не змогла встояти проти мами-маніпуляторки. І ось підсумок.

Сімейного життя в чужому гнізді не вийшло. Антон занадто багато їв, занадто голосно розмовляв. Провокував у тещі кризи одним своїм виглядом. Зрозуміло, на погляд її самої.

— Син то не так поставить черевики в передпокої, – з досадою згадує Тетяна Тихонівна, – то не на тій дошці відріже собі хліба. Я вже не кажу про те, що він ніколи голосу на маму Юлі не підвищував, а вона починала скаржитися доньці на те, що зять її доводить і хоче її зовсім доконати. Син намагався достукатися до Юлі тоді, але мама завжди вдавалася до шантажу.

— Таке відчуття, – казав Антон батькам, – що вона просто ревнує дружину до мене. І справа не в мені. Будь-хто на моєму місці був би теж неугодний. «Дитина для себе» – моя обожнювана теща живе з цим девізом. Для себе це як? Щоб не відпустити від себе дорослу дівчину і зіпсувати їй життя?

— Та пробував син тоді вмовити дружину все ж піти від мами, – каже Тетяна Тихонівна, – і начебто погоджувалася Юля. Але мама знову в лікарню вкладалася і невістка здавалася.

Промучившись півтора року, Антон пішов. Дітей у них із Юлею не було.

— Мені здається, – каже Антон, – якби не було поруч Юлі, її мама, почувши звістку про те, що ми розходимося, просто б танцювала.

Але Юля була вдома, Антон збирав речі, а теща лежала на дивані з черговим нападом і холодним рушником на лобі. Антон почав життя один.

Тут йому і спадок перепав у вигляді кімнати в комуналці, хлопець її продав і вступив в іпотеку, працював на двох роботах і майже виплатив борг за квартиру, в якій є дві кімнати, але так і не з’явилося господині.

— Усе один і один, – журилася Тетяна Тихонівна, – ну не вийшло, живи далі. Знайди хорошу дівчинку, дітей вже пора.

Син відмахувався, а півроку тому Тетяна Тихонівна зі здивуванням дізналася, що Антон і Юля реально припинили стосунки всього лише на два роки, а впродовж останніх півтора року вони знову зустрічаються, добре, що є де.

— Коли ти нарешті скажеш мамі правду, – запитує Антон Юлю час від часу, – вона переживе. Потрібно тільки не піддаватися на її провокації. Ти маєш право на сім’ю, на дітей, ми ж любимо одне одного.

Але Юля тягне, жаліє маму, яка «життя на неї поклала». Їй страшно: раптом вона стане причиною погіршення здоров’я рідної людини. Відкладає на потім. Мовляв, маму треба підготувати. А поки що бреше їй про відрядження і ночівлі в подруг.

— Юля на 3-му місяці, – журиться Тетяна Тихонівна, – що, так і дитина буде не в шлюбі? Ну рано чи пізно мамі доведеться змиритися. Невже ж вона хоче і доньці свою долю? Мати-одиначка. За живого і люблячого чоловіка, готового взяти на себе відповідальність?

КІНЕЦЬ.