Аріна та Марк переїхали до нової квартири у п’ятницю. У вихідні збирали та розставляли меблі, вішали карнизи та штори, прибивали полиці.

У понеділок Марко поїхав на роботу, а Аріна продовжувала створювати затишок – у неї залишався ще тиждень до кінця відпустки.

Вона протирала кухонні шафки, розставляла в них посуд і раділа, згадуючи, як їм пощастило з цією квартирою.

Вони з чоловіком завжди хотіли купити житло у новому будинку і саме у цьому районі. Але, глянувши на ціни, засмутилися: тієї суми, яку вони мали, трохи не вистачало. Ні, звичайно, вони могли б взяти кредит, але дуже не хотілося зв’язуватися з банками.

І ось один із колег Марка сказав, що подруга його дівчини хоче продати двокімнатну квартиру в новобудові й саме у цьому районі. І ціна нижча за ринкову, але вона хоче отримати готівку.

Цього ж вечора вони зателефонували Ларисі, а через деякий час вже в’їхали у квартиру. Виявляється, дівчина з якихось особистих обставин хотіла продати нерухомість швидко, тому трохи поступилася ціною.

Арина вже закінчила з підвісними шафами й збиралася зайнятися нижніми. Але спершу вирішила зварити собі каву.

У цей момент у квартиру хтось подзвонив. Арина відчинила двері: на порозі стояла повна молода жінка, а поряд з нею двоє дітей – дівчинка років п’яти, та хлопчик – років на два молодше.

– Здрастуйте. Я Сіма, ваша сусідка зі сто дванадцятої квартири. Посидьте з моїми дітьми, доки я в крамницю зганяю.

Випаливши це, вона стала заштовхувати дітей у квартиру. Але Арина швидко зробила крок за поріг і прикрила двері.

– Я не збираюся сидіти з вашими дітьми, – сказала вона.

Обличчя сусідки витяглося:

– Чому? Я завжди залишала дітей Ларисі, – ображено простягла вона і знову спробувала, відсторонивши господиню, та проштовхнути дітей у квартиру.

– Жінко, подивіться на мене – я Лариса? – Запитала Аріна.

– Ні, – здивовано відповіла сусідка.

– Може, я схожа на Ларису? – Знову поцікавилася Аріна.

– Ні, Лариса світленька була.

– А тепер уважно слухайте: Лариса сиділа з вашими дітьми! Я – не Лариса! Я навіть на неї не схожа. Висновок – я не сидітиму з дітьми!

– А як же? – Запитала сусідка. – Мені ж треба…

– А мені не треба, – сказала Аріна і зачинила двері перед непроханими гостями.

Хвилину за дверима була тиша – мабуть, Сіма намагалася переварити почуте. Потім пролунав короткий дзвінок.

Аріна в цей час уже зайнялася нижніми шафками, тому не прореагувала на нього. Більше до вечора її ніхто не турбував.

Коли Марк приїхав із роботи, вона переповіла йому всю цю історію.

Він довго сміявся, а потім сказав:

– Зізнайся, що ти все це вигадала.

– Ні слова не додала, – запевнила його дружина.

– Ні, я сам не раз стикався з безпардонними людьми. Але це – занадто!

– Не хочеш – не вір, – не стала сперечатися з чоловіком Аріна. – Але щось мені підказує, що ти скоро сам у цьому переконаєшся.

Вона не помилилась.

Не встигли вони повечеряти, як знову пролунав дзвінок. На цей раз відчиняти пішов Марк.

– Я до вас у холодильник каструлю з борщем поставлю? – Запитала Сіма і спробувала ступити в квартиру.

У руках жінка тримала червону в білий горох п’ятилітрову каструлю.

Марк мовчки зачинив двері в неї перед носом.

За три хвилини у двері знову подзвонили.

Цього разу Аріна та Марк підійшли до дверей разом. На порозі теж стояла пара – Сіма і невисокий худий чоловік. Сіма так само тримала каструлю.

– Ну, будь ласка, – почала вона. – Вовчик, мій чоловік, – вона кивнула на чоловіка, – від батьків з дачі продукти привіз, у нас все в холодильник не поміщається. Ми завжди до Лариси ставили – вона дозволяла.

– А ми не дозволяємо, – спокійно відповів Марк.

– Що, тобі шкода? – Вирішив підтримати дружину Вовчик.

– Шкода, – сказав Марк.

– Лариса нас завжди по-сусідськи рятувала, – повідомила Сіма.

– І чим ще вас рятувала Лариса? – поцікавилася Аріна.

– Ну, я завжди білизну в неї на лоджії вішала – у нас же лише маленький балкон на кухні, а у вас балкон та велика лоджія.

– Поки в нас пралки не було, я до неї прати ходила. Холодець я в неї варила – у нас лічильник на газ встановлений, а в неї немає. А холодець півдня варити треба, – перерахувала Сіма.

– Лариса поїхала! Ми купили у неї квартиру, і тепер, дуже прошу вас, розв’язуйте свої проблеми самостійно, – сказав Марк.

– На цей ось дзвінок можна буде натиснути лише у двох випадках: якщо буде пожежа, чи повінь. Зрозуміло?

Сусіди зникли у себе у квартирі. Вовчик сумно глянув на Марка і видав:

– Якийсь ти, мужик, не компанійський.

– Так, коханий, – засміялася Аріна, – не компанійський. А був би компанійський, він би тобі швидко компанію склав.

– Слухай, – сказав Марко, – я, здається, розумію, чому Лариса так поспішала звідси згвинтити. Її дістав цей паноптикум у сусідній квартирі.

– Лариса – дівчина самотня, очевидно, скромна та беззахисна. А проти неї – наполеглива Сіма, яка має в тилу для підтримки ще Вовчика. Ось Лариса і зламалася. Їй би гавкнути, як слід на цю родину, а вона не змогла.

Майже місяць Марк та Аріна жили спокійно. Але якось у неділю вранці на порозі їхньої квартири знову з’явилася Сіма.

– Пожежа? – Запитав Марк.

– Трубу прорвало, вода ллється, – відповіла жінка.

– А Вовчик на дачу поїхав.

Марк перекрив воду у квартирі сусідів і наказав Сімі викликати сантехніка. Як там далі сусіди розбиралися зі своєю оказією, Аріна та Марк не знали.

Але якось восени серед ночі до них хтось почав дзвонити й водночас голосно стукати. Марку та Аріні спросоння було неможливо зрозуміти, що сталося. Дзвінки та стукіт тривали.

– Треба відчинити, бо вони двері вивернуть, – сказав Марк і швидко пішов до передпокою.

На сходовій клітці стояв чоловік, одягнений у спортивні штани та футболку. На ногах у нього були домашні капці.

– Мужик, давай швидше, – майже кричав чоловік. – Там так хлище – стояк із гарячою водою на дев’ятому поверсі рвонув. Вже до третього протекло! Давай швидше це в сусідньому під’їзді!

– А я тут до чого? – Запитав Марк. – Викликайте аварійку.

– Яка аварійка! Поки вона доїде, все до підвалу проллє!

– Мужик, до мене якісь питання є? Чому я маю серед ночі бігти до сусіднього під’їзду? – Не розумів Марк.

– Ну, то ти ж сантехнік!

– Я сантехнік? Хто вам таку дурницю сказав?

– Сімка, сусідка твоя, сказала, що ти класний сантехнік, розповіла, як ти їй швидко аварію ліквідував. Ходімо швидше! – Не міг заспокоїтися чоловік.

– Я не сантехнік, я фахівець із комп’ютерної безпеки. У Сіми у квартирі я просто повернув кран на трубі, що входить.

– Вона й сама могла це зробити. Тож не витрачайте часу, викликайте аварійну службу, – сказав Марк.

– Та що вже тепер! – махнув рукою мужик і почав спускатися сходами.

А вранці, коли Аріна та Марк сідали в машину, до них підбігли кілька обурених жінок:

– Як вам не соромно! – накинулися вони на Марка.

– Невже важко було людям допомогти? Через вас вісім поверхів тепер будуть без електрики, поки проводка не просохне! І без гарячої води! Та ми всі на вас до суду подамо за ненадання допомоги!

Цього Аріна терпіти вже не могла. Вона відсунула чоловіка назад і встала перед жінками, що обурювалися.

– Ви чого тут репетуєте? Мій чоловік не сантехнік, а начальник відділу комп’ютерної безпеки! Сіма їм сказала! А вони своїми курячими мізками повірили! Ідіть на своїх безруких чоловіків кричить!

Від такого напору жінки навіть позадкували. Аріна та Марк сіли в машину та поїхали.

– Ну, ти й тигриця! – засміявся Марк, коли вони вже виїхали з двору. – Бачили б зараз підлеглі свого керівника відділу роботи з громадськістю! Ніколи не думав, що ти так можеш!

– Я й сама не думала, що можу так кричати. Але до них інакше не докричишся. А Сіму я б зараз своїми руками…

– Аріна замовкла, не в змозі підібрати слова.

– Нехай спробує ще раз до нас заявитись! Я їй таке по-сусідськи влаштую! Недолуга…

Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки.