Після розлучення Тамара довго приходила до тями. Чоловік Микола, як це часто буває, пішов до іншої. Тамара не влаштовувала його як жінка. Боляче і прикро було це чути, але що поробиш.

Квартиру залишив їй і доньці, а сам пішов до нової жінки з однією сумкою з речами.

– Тамаро, а чого ти не зустрічаєшся ні з ким? Одній же нудно, напевно? Та й для здоров’я чоловік потрібен, – запитала якось сусідка, до якої вона іноді забігала на чай.

– Навіть не знаю… . А де його взяти – цього чоловіка? Порядні одружені, а розлучені зазвичай гуляють або зі шкідливими звичками. А мені б такого, щоб у грудях защеміло, як у молодості…

– Ой, вигадниця! Як у молодості вже не буде, забудь. Просто для душі і тіла знайди когось, не обов’язково ж заміж виходити! Ти ж приємна жінка, симпатична, впевнена, знайдеться такий.

– Колишній чоловік поховав у мені жінку. Сказав, що я його не влаштовую, не викликаю емоцій, без душі все роблю, ну, ти розумієш, про що я…

– Значить так. Одягнися красиво, зроби макіяж і йди в ресторан. Замов салат або каву і сиди з млосним виглядом, очима поглядай. Впевнена, обов’язково підійде самотній чоловік і все у вас складеться!

Тамара знизала плечима. Незвично їй ходити одній по ресторанах. Але перспектива залишитися самотньою на все життя її не влаштовувала. Дочка виросла, поїхала вчитися, а вона все одна, та одна…

Через тиждень Тамара зважилася. Відкопала в шафі вечірню сукню, приміряла. Цілком непогано виглядає на її повненькому тілі, не позбавленому талії і округлих стегон.

Туфлі є, макіяж зробить, чому б не спробувати? Сходить один раз, що тут такого? Сказано – зроблено.

І ось, сидить Тамара в ресторані, в красивій сукні, теребить в руках носовичок, хвилюється. Грає жива музика, за столиками сидять пари, тихо розмовляють.

“Господи, ніяково – то як… Сиджу тут одна як дурепа. Що люди подумають? Не можу ж я пити каву літрами? Апетиту зовсім немає щось… І самотніх чоловіків не видно.

Сиджу ще півгодини і додому. Досить експериментів. Не потрібен мені ніякий чоловік !”

– Дозвольте запросити на повільний танець? – раптом пролунав поруч з нею голос.

Тамара підняла голову. Перед нею стояв лисий чоловік приблизно її віку, в картатому піджаку цегляного кольору широких світлих брюках застарілого фасону.

Не красень, звичайно. Але раптом людина хороша?

Тамара погодилася, і вони пройшли в середину залу, де танцювали інші пари.

– І як вас звати, прекрасна незнайомка?

– Тамара. А вас?

– О, яке прекрасне ім’я! Ви, бува, не князівської крові? Профіль у вас дуже благородний! А я Василь.

Коли музика закінчилася, Василь відвів Тамару за столик і сів з нею. Замовив пляшку червоного і м’ясні закуски.

Рот у Василя не закривався, особливо багатослівним він став після розпитої другої пляшки, яку він же і замовив.

– Знаєте, Тамаро, а я ж дуже нещасна людина! Я ж навіть не чоловік, а так, порожнє місце…

– Як це, Василю, поясніть? – не зрозуміла Тамара, яка неабияк захмеліла.

– Скажу, як є. У мене нічого не працює в цій частині, – Василь багатозначно подивився в область ширінки.

Тамарі стало ніяково. Василь дістав зім’яту хустинку з кишені і почав витирати очі.

– Моя колишня завдала мені непоправної психологічної травми. Сказала, що як чоловік я ніякий. І після цього, як відрізало. Нічого не виходить з жінками, хоч ти трісни!

Лікар сказав, що допомогти мені може тільки жінка, добра і чуйна, яка щиро захоче відродити в мені чоловічі здібності…

А таких жінок, на жаль, немає, або мені ще не траплялися… А так хочеться жіночої ласки і тепла, ви не уявляєте…

Мене навіть відвідують думки про відхід з життя. Навіщо мені вести жалюгідне існування, нікому я не потрібен такий, і допомогти нікому, немає тієї самої…

Василь смачно висякався в хустинку. Тамара, випивши напій, що залишився в келиху, рішуче сказала:

– Є така жінка, Василю! Ходімо! Офіціант, принесіть рахунок, будь ласка, ми йдемо!

– Я зараз, Тамаро, відійду по справі і повернуся…

Коли Василь повернувся, Тамара вже все оплатила. Вона ж не буде дріб’язковою, коли на кону доля людини.

Вона привела Василя до своєї квартири. І у нього все вийшло. Та не один раз.

Василь зі сльозами на очах цілував пухкі руки Тамари.

– Моя рятівниця, благодійниця! Я знову чоловік! Ти повернула мене до життя! Дякую тобі, прекрасна Тамара! Ти мене ощасливила, як ніхто інший!

Тамару розпирало від гордості. Сидячи в кріслі в напівпрозорому рожевому пеньюарі, вона відчувала себе богинею.

Ніколи вона не чула стільки епітетів на свою адресу. Вона врятувала чоловіка від ганьби, від чоловічої слабкості.

Тамара старалася, як ніколи. Микола зомлів би, дізнавшись, що витворяла його дружина. І від цього ставало тепло на душі. Вона змогла! Вона справжня жінка!

Василь не залишився на ніч, пославшись, що вдома на нього чекає старенька мама, і вона буде переживати, якщо він не прийде.

Перед відходом Василь попросив грошей на таксі, виявивши, що десь загубив гаманець. Звичайно ж, Тамара дала йому гроші. Ніжно попрощавшись, Василь пішов.

Через кілька днів Тамара вирішила знову сходити в ресторан, сподіваючись побачити там Василя. Ретельно уклавши волосся, вона вбралася в нову, спеціально куплену сукню з глибоким декольте.

Вона відчувала себе молодою пустункою. Хотілося закріпити те почуття, яке вона відчула після зустрічі з Василем. Всі ці дні вона ходила натхненна, сповнена радістю, почуттям повноцінності.

Зайшовши в ресторан, вона відразу помітила Василя в глибині залу. Він сидів за столиком з якоюсь жінкою.

Тамара непомітно сіла за столик, недалеко від них, і прислухалася.

– Знаєте, Світлано, а я ж найнещасніша людина на всьому білому світі. І винна в цьому моя колишня.

Розумієте, я отримав психологічну травму, і тепер я ніхто, я не чоловік, бо нічого не працює… Ви розумієте, про що я…

Врятувати мене може тільки справжня жінка, добра, чуйна, ласкава. Так сказав лікар. Але, напевно, це нереально. Ну хто погодиться допомогти невідомому нещасному чоловікові…

Адже мені жити не хочеться… Можливо, навіть сьогодні, мене не стане… Не хочу тягнути це жалюгідне існування…

І Василь голосно висякався після цих слів.

Жінка з переляком дивилася на нього, не знаючи, що сказати.Тамарі хотілося вигукнути: «Василю, але я ж уже повернула вас до життя, все запрацювало, невже цього замало?»

– Знаєте, Афанасій, напевно, я зможу вам допомогти. Мій чоловік у відрядженні, я зараз одна. Поїдемо до мене, я хочу врятувати вас від відчаю. Я зумію, я зможу, запевняю вас! – схвильовано відповіла жінка.

– О, прекрасна Світлано! Ви моя рятівниця! Я зараз відійду по справі, і ми поїдемо до вас!

Афанасій? Тамара зрозуміла, що він назвався іншим ім’ям. Навіщо? Тут до неї почало доходити…

Василь, він же Афанасій, встав з-за столу і пішов у бік вбиральні. Тамара підійшла до жінки.

– Добрий день. Вибачте, але я випадково підслухала вашу розмову. Справа в тому, що цей чоловік – шахрай! Кілька днів тому його звали Василь, і я чула те саме.

Ми вирушили до мене додому, і все у нього чудово працює, запевняю вас. Він звичайний шахрай, який грає на почуттях жінок. Зараз ви оплатите рахунок, для цього він і змився, а потім відбудеться чудове зцілення у вас вдома.

Він буде цілувати ваші руки, плакати і дякувати. Попросить гроші на таксі і піде. А наступного дня буде обробляти вже нову дурепу.

Жінка уважно вислухала Тамару і заявила:

– Жінко, йдіть з Богом, не заважайте порятунку людини! Ви, напевно, не користуєтеся попитом у чоловіків, тому ходите наговорюєте на порядних людей. Я сама розберуся, що мені робити!

Тамара знизала плечима і відійшла. Вона попередила, це головне.

Василь підійшов до столика, коли жінка вже оплатила рахунок. Швидше за все, він спостерігав потайки, коли відійде офіціант. У нього була відпрацьована тактика.

Взявши під руку Світлану, з щасливим виглядом вони вийшли з ресторану.

Тамарі було трохи сумно. Всі її почуття, думки були розтоптані. Але, зате ця історія послужила хорошим уроком. Не все, що говорять, є чистою правдою. Не можна бути такою наївною. Хоч не обікрав її, і то добре.

Більше в ресторан Тамара не ходила. Немає чоловіка, і не треба. Живуть же якось тисячі жінок після розлучення, і нічого.
****
Дочка зібралася виходити заміж і запросила Тамару в сусіднє місто познайомитися з нареченим і його батьком. Матері у нареченого не було, вона пішла з життя багато років тому.

Батько нареченого, Андрій Петрович, виявився дуже приємною людиною, чарівним, добрим. У Тамари несподівано защеміло в грудях від почуттів, як вона і мріяла. Симпатія виявилася взаємною.
****
Андрій Петрович переїхав до Тамари, а свою квартиру залишив молодим.

Якось вони пішли ввечері в ресторан. І кого ж вона побачила – звичайно ж його, брехуна і обманщика Василя – Афанасія. Він обробляв чергову шукачку пригод.

Тамара посміхнулася і притиснулася до чоловіка. Десь у глибині душі вона навіть була вдячна Василю, в ній «прокинулася» жінка, вона зрозуміла, якою вона може бути.

Чоловік був у захваті від неї, жили добре і дружно, а що ще потрібно для щасливого сімейного життя!