Вперше про те, що щось у нашій родині не так, я почала замислюватися у підлітковому віці. У дитинстві я дуже мало спілкувалася з однолітками, та й не дуже мені було цікаво як там, в інших.

Коли стала трохи старша, то світ почав відкриватися для мене з інших боків. Я бачила, як однокласники спілкуються зі своїми батьками, коли ті приїжджають забирати їх з уроків.

Виявилося, що батьки можуть любити своїх дітей просто так. Цікавляться, як пройшов день і що було у школі.

Я ж найчастіше чула, що навчання для дівчини – не головне. Це та установка, з якою мене колись відправили до школи. Проте вчитися мені подобалося. Деякі предмети я чекала з нетерпінням. Любила історію та літературу.

Наразі я не зможу відповісти на запитання, чому так склалося. Адже мама навіть не домогосподарка, яка бачила б призначення жінки тільки в дітях і побуті. Вона все життя працює. Був час, коли працювала одразу на двох роботах.

Ось брат інша річ. Його освітою всі були стурбовані. Адже хлопчик – це майбутній глава сім’ї, а отже, основний здобувач усіх матеріальних благ. Мама часто робила з ним уроки, а у старших класах йому навіть найняли репетитора.

На моє ж навчання всім було начхати. Батько так і сказав, що підтримає мій вибір, якщо це буде професія кухаря чи швачки. Тобто щось стереотипне «жіноче». Вже точно не юриста чи лікаря.

Був випадок, коли батько навіть серйозно хотів мене засватати за сина свого знайомого. Мені було років шістнадцять тоді. Я думала, що це жарт, але виявилося, що ні.

Наші батьки як за старих часів вирішили організувати такий договірний шлюб. Об’єднати два благородні сімейства.
Пощастило ще, що в того хлопця мати виявилася адекватнішою за батька. Вона там такий скандал влаштувала, коли дізналася, дякувати богу ця тема якось сама собою розсмокталася.

Всю свою юність я чую від батьків, що жінка має все в цьому житті терпіти. Щось на кшталт бʼє значить любить, буде зраджувати, терпи, всі зраджують.

Це втовкмачувалося мені протягом багатьох років і сидить зараз десь глибоко всередині. Хоча розумом я розумію, що так неправильно.

Батько часто бив матір. Ми з братом це бачили. Він і на нас також підіймав руку. Як він казав, «виховував», щоб ми нормальними людьми виросли.

Нещодавно я здобула свою освіту. Тепер я професійний кухар. На думку мого батька – жінка з дипломом.

Але в мене жодного особистого життя ніколи не було. Я взагалі чоловіків дуже боюсь. Мені здається, що це, швидше за все, сталося через батька. Дуже страшно думати, що хлопці можуть виявитися схожими на нього, зі схожими настановами про життя.

Зараз би настав час втекти з цього пекла, в якому я росла. Але мене батьки точно не відпустять. Вони вважають, що пристойна дівчина може з’їхати від батьків лише до чоловіка. Думаю батькові простіше мене вбити, ніж уявити, що я житиму сама в орендованій квартирі.

Молодший брат цього року вступив до престижного університету. Батько повністю оплачує йому навчання та дозволив обрати будь-яку спеціальність, яку той хотів. Я ж влаштувалась у найближчу забігайлівку за своєю професією.

Тепер від батьків періодично прилітають закиди, що настав час мені вже нареченого шукати. За їхньою логікою від мене в сім’ї користі нуль. Виростили, вивчили, тепер настав час і передати в іншу родину.

Нещодавно я відкрила собі світ психології. Скільки ж у мене виявляється дитячих травм! І більша їхня частина від недолюбленості з боку батьків. Я хотіла б, напевно, піти до психолога. Думаю, мені насамперед це допомогло б зважитися на переїзд від батьків.

Але я точно знаю, що батьки мені цього не дозволять. Психологія, на думку батька, це повне шарлатанство і стоїть на одній сходинці з якоюсь астрологією та хіромантією.

Я почала розуміти, що якщо зараз у своєму житті нічого не зміню, то так її й проживу. Від цього просто неймовірно прикро. Як втекти від авторитарного батька та байдужої матері?

Дуже хочеться довести батькам, що я вже доросла та самостійна, попри те, що я лише жінка.

Якщо я зараз піду до психолога, то вони просто запруть мене вдома. А якщо з’їду від них, то, напевно, зречуться.

Я чітко уявляю, що батько так і скаже: немає в мене більше доньки! А мені не хотілося б псувати стосунки з батьками до такої крайності.

КІНЕЦЬ.