Мені 27 років, заміжня, є син. Чоловік старший на вісім років і вже був до мене одружений.

Жили кілька років у його батьків, але завжди мріяли про своє житло. І ось зараз будуємо будинок на гроші, які дали мої батьки, але ділянку надали батьки чоловіка.

Мама моєї свекрухи жила в старому невеликому будиночку і тепер, коли її не стало, ми знесли його і вирішили будувати свій будинок. У будівництво вкладаємо і обидві наші із чоловіком зарплати.

Начебто все порівну, ну може десь менше чи більше, але як усе прорахувати до копійки? Та мені й на думку це не спадало, адже ми одна сім’я.

При розлученні з першою дружиною моєму чоловікові довелося залишити квартиру їй і дитині, довго судилися, з’ясовували, хто за що платив, і хто більше зробив. Подробиць цієї історії я не знаю, але чоловік переїхав жити до своїх батьків, із дочкою від першого шлюбу не спілкується.

Тепер я дізнаюся, що свекруха, щоб уникнути такої ж ситуації, хоче підписати дарчу на наш будинок на чоловіка, навіть не повідомивши мене. Поки за моєю спиною вирішується це питання, я, ні про що не підозрюючи, роблю ремонт у будинку, раніше тягала і щебінь, і цеглу.

Я згодна, що шматок землі їх, але гроші вкладаємо тепер порівну, не рахуючи ту суму, яку дали мої батьки. Виходить, що тепер я при розлученні залишуся на вулиці, а зараз допомагаю будувати будинок чоловікові, і щодня знати, що мешкаю в чужому будинку.

Коли спробувала з’ясувати все, спочатку з чоловіком, а потім зі свекрухою, то почула від неї: «А ти що, вже й про розлучення думаєш? Ніхто тебе не збирається виганяти, якщо будеш гарною дружиною».

Що означає в їхньому розумінні «бути гарною дружиною»? Бути весь час на побігеньках, підлаштовуватись під усіх, щоб не вигнали на вулицю?

Але я хочу жити в нормальній сім’ї, мати рівні права на будинок, в який вклала стільки грошей та праці. Дуже тепер шкодую, що не послухала батьків, які пропонували порівну скластися та купити квартиру.

Як я тепер поясню їм, що гроші, які вони збирали 20 років, можуть просто залишитися чужим людям, і як тепер я зможу повернути їх, якщо вже все вкладено в будівництво. Як бути не знаю, коли думаю про майбутнє, то аж страшно стає.

КІНЕЦЬ.