Півроку тому не стало моєї свекрухи і моєму чоловіку світить залишитися без спадку. Та я спробую зробити все, щоб цього не сталося, бо це не вигідно в першу чергу мені. Але як зробити все максимально з розумом – ось в чому питання.

Мама Остапа Іванна Павлівна встигла з дітьми обговорити питання, що кому хоче залишити. Дітей у неї п’ять – 4 сини та 1 дочка.

Жила свекруха в приватному будинку, мала кілька ділянок землі і другий будинок по сусідству. Брати та сестра чоловіка живуть поруч із матір’ю, і тільки мій чоловік працює та живе в іншому місті.

Остап було збирався приїхати в рідні місця, щоб вступити в права успадкування разом з усіма. Але настав час, коли йому треба було б їхати, а він не поїхав. Не хоче обговорювати зі мною це питання, але я розумію, що щось іде не так.

Каже, що нібито він чекає сигналу від братів і сестри, коли йому їхати. Нібито їм юрист сказав, що подавати заяви щодо отримання спадщини треба пізніше.

А я стикалася з цим питанням і знаю, що заява подається одразу, як тільки виповниться півроку. Чоловік щиро вірить братам та сестрі, а я хвилююся, що вони хочуть його обдурити.

Якщо Остап не приїде до потрібного моменту і не подасть заяви з усіма, він втратить право на спадщину. Брати та сестра все заберуть собі.

Я натякала на це, але чоловік ображається, гордо відповідає, що це тільки у нас у місті всі люди корисливі і конфліктують за спадок, а в них у селі всі не такі, всі благородні та чесні.

Просила його порадитись з його знайомим юристом, він не хоче. Сидить і чекає на сигнал від рідні, що можна їхати. А сигналу нема. І в мене з’являються вже здогади, що чоловік і не збирається їхати та отримувати спадщину.

У нього величезна, просто фанатична любов до братів та сестри. Заради них він готовий свою останню сорочку віддати. І, на жаль, як я вже мала можливість переконатися, цю останню сорочку чоловік готовий забрати заразом і з мене, і з нашої дитини.

На першому місці у нього брати та сестра, а ми з дитиною – на десятому. Але це так, між іншим.

Я підозрюю, що брати і сестра могли попросити його відмовитися від спадщини на їхню користь. І він погодився, а мені просто не хоче розповідати.

В принципі це не моя справа і не моя спадщина. Я могла б про це забути і більше не порушувати це питання. Але є одне “але”.

З Остапом ми живемо не дуже добре, він не має постійної робити і між нами часто виникають конфлікти та суперечки. І я цілком припускаю ймовірність того, що рано чи пізно ми розлучимося.

Оскільки живемо ми в мене, з моїми батьками, а в чоловіка нічого свого немає, то йому в разі йому доведеться піти надвір. Це мене непокоїть.

Хоча він дорослий здоровий чоловік, працює, і все, що від нього вимагається, це знайти нормальну роботу і поважати мене та ставити нашу родину на перший план. Але реальна картинка в нашій родині інакша.

І все буде добре, і Остапу завжди буде де жити, поки ми разом. Він же не хоче цього розуміти і не цінує те, що має. А тепер ще й упускає останню можливість отримати свій кут у рідному селі.

Наче це особисто його вибір і особисто його проблеми. Але я знаю, що мені буде непросто виставити його у разі розлучення. І тому я б дуже хотіла, щоби цю спадщину він таки отримав.

Яку лінію поведінки краще вибрати? Як зробити так, щоб чоловік не втратив право на спадок матері?

Джерело