У Жені була незвичайна здатність. Іноді вона бачила пророчі сни. До 40 років збулися три такі сни.

На жаль, усі вони були сумні. Вона точно бачила уві сні, що не стане її бабусі – так і сталося за кілька днів.

У наступному віщому сні це була її сусідка, тітка Марія.

І, в останньому сні вона побачила поминки своєї знайомої.

Ніхто Жені не вірив. Усі вважали її трохи «того”. Женя переконувала, що бачить те, що скоро станеться, але довкола були одні скептики.

Окрім мами. Та згадала, що її бабуся мала теж такий дар. І навіть одного разу врятувала когось, завдяки втручанню, запобігла випадку, який бачила уві сні.

Вранці Женя прокинулася у поті. Їй знову наснився пророчий сон, вона знала, що бути біді.

Цього разу був чоловік Ігор. Вона чітко бачила, що його не стане. Їй стало страшно. Треба якось запобігти цьому.

Попередити його, щоб нікуди не їздив на машині якийсь час.

Ігор не ночував удома. Залишився у друга на дачі, допомагав із дахом.

Женя вже звикла, що Ігор безвідмовний завжди допомагає, коли його просять.

Женя довіряла чоловікові, і ніколи не перевіряла.

Тепер їй хотілося, якнайшвидше розповісти свій сон і попередити його. Женя розуміла, що він може не повірити та відмахнутися від цього сну. Але вона б переконала його.

Гримнули двері – прийшов, слава Богу.

Женя наливала гарячу каву, розбавляючи молоком, все, як він любить.

-Ігоре, привіт! Я якраз каву тобі роблю, сідай, снідатимемо.

-Женюю… Я тут це… За речами прийшов.

-За якими речами? Забув щось?

-За своїми. Я йду. У мене давно інша жінка, ми кохаємо одне одного. І ще… Я скоро стану батьком. Отже, я переїжджаю до неї. Квартиру та все, що в ній – тобі. Машину тільки заберу свою. Пробач.

-Пробач?! Ти мене давно вже обманював, і тепер пробач? Ви любите одне одного? А як же я, Ігоре? Я теж тебе люблю, і ти мене… Любив. А тепер ось все… Дитина, значить, буде?

А я бездітна, живи як хочеш?

У Жені не вистачало слів. Вона вилила гарячу каву для чоловіка в мийку.

-Женю, мало що я тоді казав. Навіщо ти зробила пішла, могла б не робити. Могла б залишити диьтину… Ну так, я не готовий тоді був до батьківства, ми тільки побралися, грошей не вистачало, що ми могли дати дитині?

А тепер у мене постійний дохід, у Вероніки квартира велика, місця вистачить, дасть Бог, ще дітки будуть.

Я все-таки продовження роду хочу, і мама схвалила мій вибір. Їм онуків няньчити хочеться, а ти народити не можеш.

Отже, Женя, ти сама винна у всьому. Не треба було тоді мене слухати!

Ігор спішно збирав свої речі в сумку, викидаючи з шафи непотрібне на підлогу. Женя не розуміла, що відбувається. Напевно, це якийсь розіграш. Зараз Ігор засміється, обійме її, і скаже на вушко:

-Женько, ну ти чого, я ж пожартував!

Але дива не сталося. Ігор із сумкою вискочив із квартири, ніби боячись, що Женя його затримає.

Женя байдуже дивилася в одну точку. Вона не могла повірити, що це був її улюблений Ігорчик. Ось куди він увесь час їздив, нібито допомагав друзям. Допоміг, що тут скажеш…

Раптом Женя згадала про свій сон. Вона навіть не сумнівалася, що він справдиться. Але якщо годину тому вона з острахом думала про це, то зараз вона по-іншому почала думати.

Це що виходить. У Ігоря нова дружина, дитина, та ще й не одна, як вона планує. Щасливе сімейне життя. А вона, розведена 40-карічна, бездітна, спостерігатиме, як Ігор красується з новою дружиною, дитиною, і почуватиметься нещасною все життя?

Женя була дуже зла на нього. Краще нехай він нікому не дістанеться, ніж ось так. Зрадив, так підступно. Стільки років вони жили щасливо, як їй здавалося, а він на ліво ходив? Вероніка, значить.

Женя навела лад у кімнаті, і пішла в магазин, за продуктами.

-Що ж, життя тобі покаже скоро, Ігорчику…

За тиждень задзвонив телефон. Свекруха. Женя відповіла.

-Женя, швидше приїжджай, з Ігорем біда.

-А я чим можу допомогти вашому Ігореві? І взагалі, у нього ж Вероніка тепер є, от хай вона їде.

І поклала слухавку. Ось воно, збувається. Радості Женя не відчувала. Все-таки не чужий він їй чоловік був, стільки добрих спогадів.

-Стоп. Він мене зрадив, залишив, досить його шкодувати.

І взагалі, у нього Вероніка. Та й хто сказав, що я могла запобігти цьому. Їхав швидко, мабуть, от і сталося… Сам винен.

На поминках Женя поводилася спокійно. Поруч із свекрухою, яка все організувала, вона помітила дівчину в чорній хустці, з невеликим животом.

-Ось і Вероніка. Ну що, одержала чоловіка, чужого? – подумала вона.

Після того як всі розійшлися, Женя затрималася біля хреста.

-Ну що, Ігоре, сам винен… Я збиралася тобі сказати про свій сон, може ти і не повірив би, але я повинна була. Але ти все зіпсував. Ти зробив свій вибір, а я свій.

Думаю, навряд чи я змогла б щось змінити… Від долі не втечеш. Прощавай, Ігоре… Сподіваюся, ти зустрінеш на небі нашого ненародженого ангелочка, і попросиш у нього прощення.

Женя востаннє глянула на портрет Ігоря, і поволі пішла до виходу.

Іноді таке переноситься легше, ніж зрада. І це був її випадок…