Жанна дивилася дошку з новинами. Раптом побачила напис про продаж старої етажерки. Вона одразу згадала своє маленьке село, куди їздила влітку відпочивати в юності. Біля її ліжка стояла маленька етажерка з книгами. Саме там Жанна й звикла до читання, адже влітку не треба робити уроки, і було багато вільного часу.

Поки вона читала поряд спав їхній кіт Мурзік. Коли дідуся та бабусі не стало, Жанна з тугою та теплом згадувала той сільський будиночок і не розуміла, чому батьки так легко продали його. Крім того, віддаючи будинок новим господарям, вони навіть не взяли звідти цінні речі. — І чому я не залишила собі тоді з дому щось на згадку? — промовила Жанна. Адже тоді вона не розуміла, як сильно тужитиме за близькими.

Тоді Жанна знайшла номер старого, який продавав цю етажерку. Вона купила її і несла своїм ходом до себе додому зовсім не бентежачись від поглядів перехожих. Крім цього, вона оформила у знайомого токаря замовлення: змайструвати нову етажерку та покрити її лаком. Через 7 днів нова глянсова етажерка була готова.

Забравши її, Жанна вистелила на кожну полицю мереживну в’язану серветку, поставила книги, маленькі вазочки та статуетки. Найвищу полицю зайняло спільне фото бабусі та дідуся. Тепер залишилося повернути дідові його стареньку етажерку. Жанна знову пройшла свій шлях до продавця.

Коли дідусь відчинив двері, трохи здивувався і запитав: «Не підійшла?». — Чому ж? — занепокоївся він. — Підійшла, мені майстер виготовив таку ж, не переживайте, гроші я з вас не візьму назад, але попрошу про одне: не продавайте її, щоб потім ніколи не шкодувати.

Вони повернули етажерку на місце. Жанна обійняла старого і побачила, що той розnлакався. Але коли виходила в коридор, він поспішно віддячив їй і провів добрими словами.

Помахавши рукою розгубленому дідусеві, Жанна вийшла, зачинивши за собою двері. І тільки на подвір’ї обернувшись до бу динку, вона помітила, як з вікна будинку дідусь махав їй, як рідний. Вона йшла по вулиці усміхаючись, адже знову змогла відчути себе маленьким дівчиськом на сонячній веранді дідуся та бабусі. І на душі ставало теж сонячно та затишно.

КІНЕЦЬ.