Моїй молодшій дочці нещодавно виповнився один рік. Коли я була нею вагітна, чоловік моєї найближчої подруги став приділяти мені увагу, а я і не помічала цього. Думала, що всі його знаки уваги лише через мій особливий стан. Хоча, якщо бути чесною – Максим мені давно подобався як чоловік.

Однак я ніколи собі не дозволяла нічого більшого, ніж маленькі компліменти в його бік, адже він одружений, його дружина навіть моя найкраща подруга. Минув час, я благополучно народила дочку. Періодично ми зустрічалися у спільних друзів або знайомих у свята.

Максим завжди з особливим трепетом на таких посиденьках ставився до мене і до моїх дітей. Якщо ми з чоловіком про щось сперечалися, Максим завжди був на моїй стороні і підтримував мене. Я й моргнути не встигла, як закохалася в нього. Він зі мною розмовляв ніжніше, ніж мій чоловік.

Навесні моя подруга Софія поїхала з їхніми дітьми на море на три тижні, щоби оздоровитися. Одружені вони вже понад 12 років. Мій чоловік теж поїхав на кілька днів у відрядження.

Тут нам уже нічого не заважало і ми почали таємно зустрічатися. Його любов і почуття були настільки справжніми та щирими, що я почала брехати чоловікові. Оскільки у нас дуже багато спільних знайомих та друзів – до Софії почали доходити плітки.

Вона з чоловіком почала сваритися, у мене з чоловіком теж погіршилися стосунки. Я розуміла, що так не можна, що руйную дві сім’ї, що в результаті страждатимуть наші діти, а серце тяглося до Максима. Так вже він мені в душу запав. У наших сім’ях почалися розмови щодо розлучення, оскільки ми взагалі не знаходили спільної мови – я зі своїм чоловіком, а Максим із Софією.

Однак я зовсім не хочу, щоб мої діти росли без батька, і щоби діти Софії не відчували батьківського тепла, я теж не хочу. Я й прийняла рішення, що більше бачитися та розмовляти з Максимом не хочу абсолютно та без винятків. Я хочу відновити стосунки зі своїм чоловіком та будувати міцну родину. І того ж бажаю своїй подрузі. Щоправда, не знаю, що з цього вийде. Адже ми зовсім не щасливі зі своїми половинками…

А разом нам так добре… Чи варто заради дітей жертвувати власним щастям та любов’ю? Останнім часом я часто плачу і не хочу ні їсти, ні пити. Не хочу нічого. Постійно сумніваюся у правильності ухваленого мною рішення. Чи не шкодуватиму я через кілька місяців? Чи можу жити без свого Макса? Як мені перестати думати про нього? І чи варто тікати від кохання, яке дарують небеса?

КІНЕЦЬ.