Мені було дуже дивно дивитися на своїх одногрупниць, які дуже хотіли вийти на роботу. Я вважаю, що жінка не створена для роботи. Зустрівши свого майбутнього чоловіка Віталія, я дуже зраділа, що його позиція збігається з моєю.

Після заміжжя чоловік дозволив мені не працювати. Його доходів вистачало для того, щоб забезпечити усі наші потреби. Батьки дуже дивувалися такий мої позиції та, коли я казала, що їду відпочивати, вони дивувалися і запитували від чого я зібралася відпочивати, якщо я взагалі не працюю.

Ще мене дуже сильно нервувало їхнє запитання про те, коли я стану мамою. Це моє тіло і тільки мені вирішувати народжувати дітей чи не народжувати. Я звернула увагу на те, як змінилася фігури моїх одногрупниць після народження дитини. Тим більше, що дитина забирає весь час.

Хатніми справами я теж не займалася, для цього у нас була хатня робітниця. Я жила у власне задоволення, час від часу проходила курси для того, щоб мені не було сумно. Іноді приходила до чоловіка в офіс. Але в основному подорожувала.

Якось мій батько почав сильно хворіти. Віталій допомагав фінансово, проте врятувати його, на жаль, не вдалося. Мама дуже сильно сумувала, на перших порах ми часто до неї приїжджали, щоб їй не було сумно.

Пізніше забрала її до себе жити. У нас великий будинок і в нас була змога виділити для мами окрему кімнату.

Після переїзду до нас мама знову почала тему про дітей. Я й чути цього не хотіла тому, що не мала наміру псувати свою фігуру.

Згодом у нашій родині сталася ще одна втрата. Моя двоюрідна сестра померла при пологах, її чоловік вирішив віддати синочка до дитячого будинку. Мені стало дуже шкода малого. Та й мама моя дуже сильно переживала, тож ми вирішили оформити опіку над хлопчиком.

Так мій племінник став моїм сином. Мамі вдалося переконати мене оформити опіку, оскільки вона казала, що сама доглядатиме за цією дитиною. Почала розповідати, як погано дітям живеться в дитячому будинку. Це мене розчулило.

Віталій був дуже радий. Він уже втратив надію на те, що у нас будуть діти, а тут спадкоємець.

В нашому домі була ще одна кімната, яку ми облаштували під дитячу. Я почала читати відповідну літературу і втягнутися в цю тему.

Жодного разу я не пожаліла про своє рішення. В нашому будинку тепер лунає дитячий сміх.

КІНЕЦЬ.