Мені завжди хотілося мати хороші стосунки зі свекрухою.

Я бачила, як моя мама не ладнала з бабусею та вважала, що в усьому була вина мами, адже вона не змогла налагодити стосунки зі своєю свекрухою. Зараз я розумію, що помилялась.

Але тоді я ще була юним дівчиськом та щиро вірила в людей. Назар зробив мені пропозицію та я уся світилася від щастя, хотілося, щоб увесь світ був таким же щасливим, як і ми.

Тоді я була твердо переконана у тому, що люди будуть відноситися до мене так, як я відношусь до них. Я не вірила у всі ті історії про злих свекрух, думала, що заміжні подруги перебільшують та вперто намагалася змінити хід подій.

Мої надії розбилися об жорстоку реальність після нашого першого знайомства з Поліною Володимирівною. Ми зустрілися у них на дачі. Я дівчина з села та була готова до того, що мама Назара покличе мене допомагати їй, вдяглася відповідно. З’ясувалося, що на дачі вони лише відпочивають, все територія засіяна травичкою, стоїть мангал та бесідка.

Коли ми з Назаром підходили до воріт назустріч вийшла гарно вдягнена Поліна Володимирівна, вона відразу оглянула мене з ніг до голови та нічого не сказала.

Згодом ми сіли за стіл, а майбутня свекруха покликала Назара на бесіду, їх довго не було та, коли я йшла до туалету, краєм вуха підслухала їх розмову.

– Кого це ти привів, що за селючка? – запитувала у Назара його мама, – Вона що, картоплю зібралася копати, раз так одягнулася?

– Що ти таке кажеш? Поліна нормально вдягнена.
– А як вона себе поводить? Сидить та мовчить, вона говорити хоч вміє?

На цьому я повернулася до столу та мій настрій було зіпсовано. Поліна Володимирівна решту вечора дивилася на мене скоса.

Згодом ми одружилися та я поставила хрест на тому, щоб мати з нею хороші стосунки. Ми переїхали жити якомога далі від них та через телефон я навідріз відмовилася спілкуватися з Поліною Володимирівною.

КІНЕЦЬ.