-Здрастуйте! – радісно посміхалася жінка похилого віку, стоячи на порозі.

Женя зі Свєтою переглянулися і дружно сказали:

-І вам, здрастуйте. Тільки ми нічого не купуємо, – помітивши великі сумки біля ніг жінки.

Вона задумалася.

-А я що щось продаю? Ні. А згадала. Я ваша тітка з Антонівки, в гості приїхала, – і знову заусміхалася, мабуть чекаючи, що її впустять.

Але молоді люди барилися.

-А прізвище у вас яке? – запитав Женя.

-Так як у вас, Проценко я, – здивувалася жінка. – Мене Валентина Іванівна звуть. Правда я тітка вам далека. По чоловіку своєму Гриші, я є троюрідною сестрою вашої тітки Марії. Вона мені і адресу дала. Каже поїдь до Жені з дружиною. Вони тобі допоможуть. У мене бачте, до лікаря треба.

Та ви не турбуйтеся, я ненадовго. А ви хіба телеграму не отримували? Я як зібралася, відразу дала. Думала, що зустрінете, але довелося через перехожих до вас добиратися. І ось я тут.

Женя кивнув, хоча мало зрозумів, ким доводиться йому ця тітка. І Світлана зробила жест рукою:

-Ви проходите, тітка Валя. З дороги втомилися напевно.

Валентина затягуючи свої сумки, підтакнула:

-Та дочка натомилася. Всю дорогу біля туалету в поїзді їхала. То дверима ляскають, то по вагонах шастають. А тебе як звуть? Женю знаю, а дружину його ні.

-Світлана, – посміхнулася дівчина.

-От і добре, от і добре.

Поки гостя копалася в своїх сумках, Женя говорив Свєті.

-Може ти з роботи відпроситися? Не залишати ж малознайому людини в будинку.

Свєта шепотіла.

-Ніяк не можу. У мене нарада сьогодні. Начальник побачить, що мене нема, премії позбавить.

Женя теж зітхнув:

-І мені не можна прогулювати. Підемо запитаємо, може вона одна побуде.

Вони підійшли до тітки Валі.

-Може ви ляжете відпочине? А ми поки на роботу сходимо. Якщо що, чайник на кухні, продукти в холодильнику. Перекусіть, телевізор подивіться, а там і ми прийдемо.

Тітонька сплеснула руками:

-Ну звичайно, йдіть. Я спокійно проведу час без вас. Ні про що не думайте і йдіть. Мабуть вже запізнюєтеся. Біжіть, дітки, біжіть.

Женя зі Світланою зустрілися після роботи біля під’їзду. Обох мучило питання, а чи не аферистку вони залишили в своїй квартирі. Не чекаючи ліфта, бігом побігли по сходах. На третьому поверсі Світлана запитала:

-Чим це так смачно пахне. Знову напевно Потапенки гостей збирають.

Женя кивнув:

-Ага, а у нас на вечерю знову пельмені з морозилки.

Але чим ближче вони підходили до своїх дверей, тим сильніше пахло смачним.

-Слухай, а це здається у нас, – сказав Женя, відкриваючи двері ключем.

Світлана кивнула, ковтаючи слину. Тьотя Валя зустріла їх в коридорі.

-Ой, дітки, мої прийшли. Голодні напевно? Мийте руки і за мною.

Вони слухняно помили руки у ванній і пішли на кухню, де їх вже чекав наваристий борщ, тушковане м’ясо і пироги.

-Сідайте і їжте, поки не охололо, а я поки серіал додивлюся.

Женя з повним ротом сказав Свєті:

-Давненько я так не їв.

Свєта відкусила пиріжок і замукала від задоволення:

-З картоплею, мої улюблені.

Коли вони зайшли до вітальні, тітка Валя, сидячи в кріслі в’язала шкарпетку і дивилася телевізор.

-Ну що, сподобалося?

Женя зі Світланою відкинулись на спинку дивана.

-Не те слово. Залишайся у нас, тітка Валя, назавжди.

Світлана підтакнула:

-Ага, а то ми з цією роботою і пельменями, скоро будемо на скелетів схожі, – і розсміялася.

Тьотя Валя зітхнула:

-Я б з радістю. Але в селі мене чекають. Сусідка моя Нюра, майже не ходить, та дід Петро, йому і попрати і наготувати треба. Ви поки молоді, здорові. А вони вже старенькі, їм допомога потрібніша.

Женя зітхнув:

-А шкода…

І тут у двері подзвонили. Женя пішов відкривати. У двері майже увірвався скуйовджений мужик:

-Чуєш, до тебе моя тітка випадково не заглядала? Висока така, сива, Валентиною звуть?

Тут на шум вийшли і тітка Валя і Світлана.

Мужик, як тітку побачив, полегшено зітхнув:

-Ну Слава Богу, знайшлася. Телеграму тільки сьогодні принесли. Я на вокзал, немає її. Кинувся шукати, так де там. Місто ж велике. Поки син не порадив вашу адресу перевірити. У нас же будинок 108а. А у вас 108б. І ось вона у вас. Тьотя Валя, що не впізнаєш? Це ж я Женька, який у тебе вишню любив їсти.

Вона сплеснула руками:

-Точно. Я тебе ще сварила.

Вони засміялися.

Через десять хвилин тітка Валя сердечно прощалася з Женею і Свєтою.

-Спасибі, дітки, що дали притулок. Я до вас буду в гості заходити, поки не поїду. Щастя вам, – і розцілував обох.

Женя закриваючи двері, сумно запитав.

-Чуєш, Світлано, а у тебе такої тітки немає? От би її до нас.

Свєта розвела руками:

-Ні. А шкода. І з дитинкою нам би допомагала…

Женя не зрозумів.

-Яка дитина?

Свєта засміялася.

-Так наша. Готуйся стати татом.

-Ура! – почулося мабуть на весь будинок.

Вони обнялися, а через хвилину вже сперечалися, як назвуть свою майбутню дитину.