– Здрастуйте, мамо, а ми до вас на сніданок! – заявив зять.

Настя та Тимофій одружилися два місяці тому. Ні ті, ні інші батьки не могли допомогти молодятам з розв’язанням квартирного питання, тому вони орендували собі невелику студію і щасливо зажили.

Оскільки вони були ще молоді – Насті нещодавно виповнилося двадцять два роки, Тимофію – двадцять чотири, то з дітьми вирішили почекати:

– Поживемо років чотири, накопичимо на перший внесок, а потім уже подумаємо про дітей, – сказала Настя батькам за тиждень після весілля.

– То навіщо вам чужим людям за квартиру гроші платити! – Здивувалася Олена Григорівна – мати Насті. – Живіть у нас! Ми з батьком удвох у трикімнатній квартирі.

Тимофій хотів було погодитись, але, повернувшись до дружини, побачив, що вона спочатку зробила дуже великі очі, а потім заплющила їх, чемно відмовившись:

– Що ти, мамо, ми не хочемо вас турбувати! Ми люди молоді, у нас часто бувають гості – пісні співають, на гітарі грають, а вам вечорами спокій потрібен.

Вже вдома чоловік спитав у Насті, чому вона не хоче жити зі своїми батьками.

– Тимохо, ти знаєш, що таке гіперопіка? Я люблю своїх маму та тата. Але нам найкраще бачитися з ними кілька разів на місяць, а ще краще – виїхати за три тисячі кілометрів від них. Тоді все буде добре, – відповіла Настя.

І незабаром Тимофій зрозумів, що мала на увазі дружина.

Настя була єдиною дочкою у батьків, і Олена Григорівна звикла дбати про неї. Дочка вже виросла, закінчила університет, влаштувалася на роботу, вийшла заміж, але в очах матері Настя залишалася нерозумним дівчиськом, яким була колись у дитинстві.

Мати навіть намагалася давати дочці поради про те, як поводитись на роботі, з ким спілкуватися, а кого тримати на відстані.

А коли Настя з чоловіком стали жити окремо, Олена Григорівна вирішила, що без її допомоги вони точно не впораються.

Тимофія вона у сім’ю прийняла беззастережно і тепер вважала, що в неї не одна дитина, а дві.

Олена Григорівна постійно їм щось приносила: то постільну білизну, куплену на розпродажі, то рушники, то кухлі з “Аврори”.

Тимофій спочатку нічого поганого в тещиній турботі та подарунках не бачив, тільки посміювався іноді. Але коли вона принесла йому п’ять пар сімейників у квіточку, він не витримав:

– Мамо, навіщо ви витрачаєтеся на нас? Ви на пенсії, живіть на своє задоволення! А якщо нам знадобиться ваша допомога, ми обов’язково звернемося до вас.

Якось Настя, коли обсяг подарунків перевищив можливості їх невеликої студії, зібрала всі дари в кілька коробок і відвезла до квартири батьків:

– Мамо, нехай коробки у вас у коморі постоять, бо в нас місця немає. Коли купимо свою квартиру, тоді заберемо.

Але сімейники Тимофій запакувати не дав:

– Буду їх у вихідні одягати та розгулювати по квартирі, коли твоя мама прийде, – сказав він Насті. – Нехай теща радіє.

Але дружина показала йому кулак і кудись сховала цю квіткову пишність.

Про вихідні Тимофій сказав спеціально. Річ у тім, що Олена Григорівна в суботу та неділю дуже часто приходила до них для того, як вона говорила, щоб допомогти молодим.

Вісім ранку. Тимофій прокинувся, обійняв і поцілував напівсонну дружину. І в цей момент пролунав дзвінок у двері.

– Це я! – сказала усміхнена Олена Григорівна. – Ви ще спите? Ти лягай, Тімо. Відпочивайте, не звертайте на мене уваги.

І теща прямувала в кухонну зону й починала гриміти каструлями та пательнями.

Зрозуміло, що Насті та Тимофію доводилося вставати. Поштовхавшись у них у студії години три-чотири, приготувавши обід, а іноді й вечерю, Олена Григорівна йшла.

При цьому на кожному сімейному святі мама Насті обов’язково підіймала келих за поповнення у молодій родині.

Одного разу Тимофій не витримав:

– Ну, це навряд! Боюся, що, якщо ви до нас кожні вихідні вранці приїжджатимете, вам онуків ще довго не бачити.

Олена Григорівна образилася, і цілих два тижні її не було. Але потім все знову пішло по-старому.

Настя намагалася поговорити з батьком:

– Тату, скажи ти мамі, щоб вона до нас так часто не приїжджала! Ось ми вчора у клубі були – у Тимкового приятеля був день народження.

– Прийшли додому о півночі, лягли спати, а о пів на восьму мама з’явилася. Звичайно, ми підвелися, а потім у мене весь день голова боліла.

– То ти сама їй і скажи, – порадив батько.

– Так, сама! Пам’ятаєш, вона з нами два тижні не розмовляла, коли Тимофій відповів їй?

– Не знаю, дочко, чим тобі допомогти. Адже я ще сплю, коли вона до вас збирається.

– А ти їй увечері, заздалегідь, скажи, – попросила Настя.

Пізніше батько зателефонував дочці:

– Нічого у мене не вийшло. Мама вважає, що ви без неї з голоду загнетеся.

– Слухай, Настю, є в мене одна ідея, – сказав якось Тимофій. – Але якщо і це не допоможе, то доведеться нам шукати собі іншу квартиру, а з цієї з’їжджати. І нову адресу твоїй мамі не говорити.

– Мені ця квартира подобається, господиня адекватна, місце гарне, сусіди тихі, – зітхнула Настя.

– Мене теж тут все влаштовує. Спробуймо. Приготуйся, весь найближчий тиждень доведеться вставати рано. Тож давай спати.

У понеділок будильник продзвенів о пів на шосту. Настя та Тимофій вмилися, одягнулись і сіли в машину. За пів години вони вже були біля квартири батьків.

Тимофій натиснув кнопку дзвінка. За дверима було тихо. Він натиснув другий раз, потім третій і не відпускав, доки їм не відчинили.

На порозі стояла заспана Олена Григорівна у халаті поверх нічної сорочки. Волосся її стирчало в різні боки.

– Настю, що трапилося? – Вигукнула вона.

– Здрастуйте, мамо, а ми до вас на сніданок! – заявив Тимофій. – Стелепайте швиденько що-небудь, а то ми запізнимося на роботу.

Коли Настя та Тимофій увійшли до кімнати, зі спальні з’явився незадоволений тесть.

– Ви що це спозаранку заявилися, та ще й шумите? – Запитав він.

– Тату, ми на сніданок. А то мама у вихідні нам готує, а в будні не приїжджає. Ми вирішили самі приїхати до вас, – відповіла Настя.

Олена Григорівна швидко приготувала омлет, зробила бутерброди, зварила каву.

Непрохані гості поснідали й зібралися їхати.

– Мамо! Ви на завтра напечіть млинців, вони у вас такі смачні виходять, – повернувшись до тещі у дверях, сказав Тимофій.

Весь тиждень рівно о шостій ранку Настя та Тимофій дзвонили у квартиру батьків. Олені Григорівні довелося вставати раніше, щоб приготувати сніданок для дочки та зятя. А чоловік, щоб висипатись, виселив її зі спальні на диван в іншу кімнату.

– Мені незручно спати на дивані, спина болить! – Скаржилася вона йому.

– Нічого не знаю, мені на роботу до дев’ятої, я мушу висипатися, а ти пенсіонерка і вдень поспати можеш, – сказав він їй.

Настала субота. Настя та Тимофій за звичкою прокинулися о восьмій.

Вони лежали в ліжку і чекали. Але ніхто не прийшов.

– Ура! Спрацювало! – вигукнув Тимофій!

Чи на довго – вони не знали? Але на деякий час точно! А коли забудуться їх візити, вони з задоволенням нагадають – які їхні роки…

Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу?