У Нідерландах я не була в перукарні протягом цілого року. Причина проста — це дорого і трохи страшно. Хтось радив мені знайти майстрів з Туреччини або українських фахівців.

Але гроші переважно йшли на послуги ветеринарів або на сплату всіляких штрафів. Причому ці штрафи накладалися навіть за те, щоб відмовитися від послуги.

Наприклад, якщо ви хочете відключити інтернет, який вас не влаштував, потрібно сплатити за це штраф. Або вирішили відмовитися від підписки на доставку з супермаркету — і знову сплачуєте за це.

Манікюр я навчилася робити вдома самостійно. Інструменти для цього мені привезли з України, бо в Нідерландах, схоже, поняття не мають про такі речі, як ножиці для кутикули.

Але й тут не обійшлося без труднощів. Виявляється, нафарбовані нігті можуть викликати негативну реакцію. Їх вважають не лише марною тратою часу та грошей, а іноді навіть символом легковажності. А довге волосся сприймається як зайве витрачання води і шампуню — теж своєрідна розкіш.

Колготки, до речі, в Нідерландах майже не носять, і знайти їх у магазинах — справжній квест. Жінки тут зазвичай обирають штани та кросівки.

Одного разу я прийшла на урок голландської мови у звичайній сукні й тілесних колготках. І що ви думаєте? Викладачка буквально показала на мене пальцем і голосно оголосила на весь клас: “О, дивіться, колготки!” Це було не стільки смішно, скільки приголомшливо. Я не могла звикнути до такої прямоти й грубуватості в манерах.

Я люблю носити прикраси й користуватися парфумами. Але й це викликало у місцевих людей певне нерозуміння. Вважалося, що така розкіш зовсім не підходить для біженки.

Проте я навчилася економити: купувала пробники парфумів за 2 євро й використовувала їх по краплі, розтягуючи на місяць. Цікаво, що косяки, які коштують близько 5 євро, тут нікого не бентежать — до цього всі ставляться нормально.

Одна моя подруга, яка також живе в Нідерландах і заміжня за голландцем, одного разу зізналася мені: “В Україні я почувалася дуже красивою”. І зітхнула. Вона вже не збирається повертатися, бо в неї там чоловік і багато дітей. Але нещодавно попросила мене передати їй фарбу для волосся з України, бо тут не могла знайти те, що їй подобається.

Одним із небагатьох приємних відкриттів у Нідерландах для мене стало мигдальне печиво. Воно неймовірне за смаком і досить доступне за ціною. З кавою воно смакувало просто ідеально, особливо в перші місяці. Але згодом я почала помічати хімічний післясмак. Хоча, якщо подумати, що сьогодні не здається хімічним? Тоді я вирішила зробити паузу й перейшла на булочки з родзинками. Але й вони мені швидко набридли. Я захотіла чогось іншого — без родзинок і мигдалю.

Але тут з’ясувалося, що вибору практично немає. Якщо тобі не подобаються родзинки або мигдаль, вибирати особливо нічого. Продукти в супермаркетах стандартні, без різноманіття: ті самі печива, ті самі супи, ті самі макарони.

Якщо хочеш чогось іншого, тобі доведеться шукати магазини з іноземною кухнею або їхати на базар. Але мені це було зовсім незручно. Місцеве м’ясо виявилося несмачним, хліб – просто неїстівним. Проте риба й соки були справді чудові.

Хоча Нідерланди й виплачували біженцям фінансову допомогу, цих коштів ледве вистачало. Мої витрати були просто шалені. Життя в цій країні далося мені нелегко. Воно було дорогим і виснажливим, але при цьому навчило мене багато чого.

Здається, те, що я не розуміла в Україні, тут доходило до мене зовсім інакше. Якщо вдома я засвоювала уроки через розум, то тут, як-то кажуть, через інші частини тіла.

Озираючись назад, я відчуваю, що Крим, Стамбул, Львів — це справді мої історії. А ось Нідерланди виглядали, наче випадкова сторінка з чужої книжки.

Тепер я з особливим теплом дивлюся на українську недосконалість. Вона здається мені живою і справжньою.

Якщо у будинку старий облізлий паркан, можливо, це тому, що замість фарби його господарі вирішили купити іграшки дітям або задонатити на щось важливе. Або ж паркан залишився таким через лінь чи залежність господаря. Але це вже їхній вибір, їхня свобода.

КІНЕЦЬ.