Протягом перших двох років ми з Андрієм  зустрічалися, але він навіть не знайомив мене зі своєю мамою. Оскільки я жила сама, я не раз пропонувала йому переїхати до мене, та  він відмовлявся. У мене навіть закрадалися сумніви, може він у чомусь обманює мене.

Але він завжди повторював те саме:

– У моєї мами непростий характер. Свого часу я вас познайомлю, а там і вирішимо, як будемо жити.

Час цей настав, коли я дізналася, що в положенні. Андрій завжди хотів дитину, але вважав, поки що зарано, а тут така нагода.

Я довго не знала, як краще сказати йому про моє положення, але потім це вирвалося само по собі. Він був на сьомому небі від щастя.

– Ось тепер уже настав час познайомити вас. І ще одне питання.

– Так?

– Ти вийдеш за мене?

Такого питання, пам’ятаю, я ніяк не очікувала. Я знала, що ми одружимося, але щоб він зробив пропозицію, не познайомивши мене з мамою. Для мене це було дивовижно.

У день знайомства Андрій заїхав за мною і ми поїхали до нього додому. Дорогою він сказав, що його мама ще не знає, що ми чекаємо на малюка. Двері нам відчинила сама Антоніна Федорівна.

Вона запросила нас пройти за стіл, налила чаю й одразу почала мене розпитувати. Всі питання навряд чи можна було б назвати коректними, але я все витримала. Після цього Андрій вирішив повідомити їй нашу радісну новину.

– Мамо, ми хотіли тобі сказати, що Катя в положенні… Сказав він це так, ніби мама його зараз лаяти почне.

Вона ще раз уважно подивилася на мене, після чого промовила:

– Ну, раз в положенні, вже нікуди не дінешся…

– Що означає нікуди не дінешся? – запитала я.

– Не думай про це. Тож, ви тепер збираєтеся одружитися?

– Так, мам, звичайно, — відповів Андрій.

– Добре. Отже, завтра ж переїдеш сюди. При одруженні візьмеш прізвище чоловіка, і у всьому будеш слухатись мене — суворо сказала вона.

– Я не збиралася переїжджати до вас, не подумайте. Я маю свою квартиру, Андрій переїде до мене.

– Те, що є своя квартира, це добре. Але ти все одно переїдеш до мене, а твою квартиру, значить, будемо здавати. Гроші не зайві.

Тоді я зрозуміла, що мав на увазі Андрій, коли говорив про непростий характер своєї мами. Що дивно, він навіть не втручався в нашу розмову, ніби не міг суперечити матері.

– Ні, я не маю наміру переїжджати, та жити з вами. І здавати мою квартиру ми не станемо.

– Якщо не слухатимеш мене, будеш одна виховувати дитину! – сказала вона мені й пішла з-за столу.

Андрій, тільки після того, як мати пішла, сказав мені, що краще все зробити, як вона каже. Але з таким я була категорично не згодна. Я не збиралася жити разом із його матір’ю, мені хотілося створити власну родину.

Зараз я на четвертому місяці, але Андрій так і не переїхав до мене, хоча регулярно заходить, та допомагає грошима. Іноді замислююсь, а чи я взагалі з тією людиною зв’язалася?

Як можна залишатися жити з матір’ю, коли у власній квартирі мешкає майбутня дружина, яка чекає на малюка? Якщо не схаменеться, дитину і сама виховати зможу. Але виходити за нього заміж точно не буду!

КІНЕЦЬ.