Іноді мені здається, що з мого життя можна писати сценарій до якоїсь мелодрами: важке дитинство, постійні приниження, втеча від чоловіка-тирана…

Але, мабуть, розповідати треба все по черзі.

Мама заміж вийшла дуже рано, бо завагітніла мною. З моїм батьком на той час вони зустрічались уже два роки. Якщо чесно, і досі не розумію, як вона вирішила пов’язати з ним своє життя. Він настільки жорстока людина, що і слів не підбереш, щоб описати.

Усе і завжди мало бути саме так, як він цього хоче. Усі одягали те, що казав батько, усі робили те, що батько наказував. Ніякого розплетеного волосся, жодних хлопців, ніяких особистих бажань… А як тільки щось ішло не так, він не забував показати, що фізично значно сильніший, аніж ми з мамою.

Моє життя обмежувалось домом і навчанням. Єдине, що хоч трохи відволікало мене від цієї атмосфери — малювання. Я мріяла про вступ на якусь творчу спеціальність, потай готувалась до вступних екзаменів. Але батько сказав, що навчатись я маю лише на медика. Бо це, на його думку, єдиний спосіб «вибитись в люди» і знайти собі нормального чоловіка. Тоді я ще не розуміла, до чого всі ці розмови.

Пішла вчитись на хірурга, сподіваючись, що закінчу університет і нарешті буду вільна. Збирала гроші, накопичувала на своє майбутнє, щоб в один момент нарешті почати дихати на повні груди.

Але сталось не так, як гадалось. Коли я була на четвертому курсі, батько прийшов додому і заявив, що я повинна вийти заміж.

– Як заміж? У мене ж немає нікого, я ні з ким не зустрічалась навіть ще… – почала говорити я батькові.

– То і добре, що не тягалась ні з ким. Буде в тебе порядний, достойний чоловік. Це друг мій. Знаю, що в хороші руки тебе віддаю. Але в його домі ти маєш бути слухняною, — відрізав батько.

Коли я побачила свого “нареченого” – ледь не зомліла. Йому було 35, але на фоні мене він виглядав справжнісіньким дідом. У нього ще ні жінки не було, ні дітей. Воно й не дивно: характер його — ще гірший, ніж у мого батька.

Я хотіла кинути все і втекти в інше місто, але розуміла, що такої можливості в мене немає. Та і страшно було, боялась наслідків.

У день нашого весілля мій новоспечений чоловік знущався з мене, як тільки міг: то принеси, то подай, то встань, то сядь… У день, що мав би бути найщасливішим у житті, я виконувала роль офіціантки, кухарки і прибиральниці. І це все перед його друзями і моїми декількома гостями…Почали ми жити разом. І щоб моє життя остаточно не перетворилось на пекло, я намагалась не підкорятись чоловіку, не виконувати всі його забаганки. У такі моменти він погрожував мені силою…

Через рік таких нелюдських умов я все ж вирішила більше не бути жертвою Заздалегідь купила новий телефон, орендувала квартиру в іншому місті, зібрала речі. Дочекалась дня, коли чоловік поїхав у відрядження, і просто втекла з дому.

Нарешті мене чекало нормальне життя. Як я і думала, спочатку було дуже важко. Але дуже виручали заощадження, які я збирала кілька років.

Мою заяву на розлучення прийняли, тож я змінила прізвище і нарешті вступила в омріяний університет. Мені вже майже 30, а я тільки відчула, що таке справжня свобода…

Колишній намагався мене шукати, об’їздив багато міст і селищ, але на мене так і не натрапив. Про минуле життя мені нагадав тільки неочікуваний дзвінок від мами. І досі не знаю, де вона взяла мій номер. Її розмова зі мною була короткою: “Забери мене звідси, будь ласка”.

Зараз я вже планую, як забрати до себе маму. Намагаюсь не згадувати про проблеми минулого. Але мій життєвий шлях дозволяє дати кожній жінці важливу пораду: тікайте від жорстоких і невдячних чоловіків. Не псуйте життя собі і своїм дітям.