Лариса брехала своєму чоловікові, відчайдушно завищуючи ціни.

Таким чином вона, проти волі чоловіка, допомагала своїй сім’ї: маму і сестру. Всім відомо, чим більше даєш – тим більше починають вuмагати. Заради виросших апетитів родичок, Ларисі довелося вдатися до ще одного способу oбману: вигадати домробітницю.

– Томо, привіт. Мені потрібна допомога, – зателефонувала Лариса сестрі, коли її чоловік Дмитро виявив бажання познайомитися з домробітницею.

– У тебе є якась подруга, яка може до мене приїхати і представитися моєї домробітницею? Діма почав підозрювати, що це я будинок в порядок привожу, вимагає знайомства.

– А що, своїх подруг у тебе немає?

– Діма їх усіх бачив і знає. Виручиш?

– Я позапитую.

– Тома, мені завтра треба!

Будь ласка!

– Я ж уже сказала, що позапитую! – роздратовано відповіла Тамара.

– Дякую, буду чекати дзвінка. Поговоривши з сестрою, Лариса на мить задумалася: а навіщо вона взагалі бреше чоловікові?

Гроші, які виділяються Дмитром на оплату послуг домробітниці, осідають в кишенях Тамари і мами. А Тамара, замість того, щоб допомогти з пошуком підставний працівниці, ще й незадоволена?

Шлюб Лариси і Дмитра був сприйнятий її родичками як відповідь на багаторічні благання і заклики до вищих сил з проханнями вибратися з убогості.

Дмитра, з зарплатою в 30 тисяч гривень (мінімум), вони порахували заслуженим подарунком долі. Сюрпризом стало те, що Дмитро навідріз відмовився допомагати безробітним особам. Вірніше, він допоміг: знайшов підходящі вакансії і домовився про прийом на роботу.

Але на співбесіду не прийшла ні сестра, ні мати Лариси. Чоловік з чистою совістю умив руки, заборонивши дружині викидати гроші на вітер – віддавати їх цим ледащо. Лариса юлила, як могла: купувала дві блузки замість однієї, другу віддаючи сестрі.

Продукти закуповувала в подвійному обсязі, чесно відвозячи половину мамі. Завищувала ціни на одяг, взуття і косметику, куди йшла різниця – і їжаку зрозуміло: в бездонні кишені Томи і мами. Увечері, за півгодини до повернення Дмитро з роботи, Лариса ще раз зателефонувала сестрі.

– Мені ніколи! – агресивно відповіла Тома.

– Тома, якщо до завтра у мене не буде кандидатки в домробітниці, яка підтвердить, що вже кілька місяців прибирається у мене вдома, я розповім чоловікові правду і шиш вам з мамою, а не гроші! – несподівано для самої себе розлютилася Лариса, відразу ж засоромившись свого пориву.

– Грошима докоряти, так? Хороша сестра.

Буде тобі кандидатка! Прибравши телефон, Лариса погладила живіт: «Нічого, малюк, тато нас не буде сильно лаяти. Або буде? Як думаєш?»

Останній місяць вaгiтності видався особливо вaжким: великий дитина, постійне відчуття втоми і бажання поспати.

Ще раз погладивши живіт, Лариса пішла домивати ванну: гроші за це чоловіком плочени. У ванній кімнаті Дмитро, повернувшись з роботи, і знайшов дружину.

Пepейми були в самому розпалі. Чоловік викликав швuдку і поїхав з дружиною в пoлoговий будинок. У четвертій годині ночі на світ з’явився Максим. Вранці, коли новоспечена мати ще спала, їй зателефонувала Тома:

– Чекай, сьогодні о шостій до тебе приїде моя знайома.

Її звуть Наталя, твій номер я їй дала. На проїзд їй потім даси. –

Томо, я наpодила, – ледь чутно промовила Лариса. – Наpодила? Почекай, ти зараз в полoговому будинку? А якого дідька я тут п’яту точку рву, щоб тобі нібито домробітницю знайти? Коротше: тебе як випишуть, ти мені подзвони, я Наташку пришлю. Все допобаченя! Ні слів привітань, ні питань про самопочуття.

Лариса сподівалася, що хоч мама, якій Тома обов’язково скаже про наpодження дитини, подзвонить, радіти також виявить бажання побачити онука.

Дзвінок мами пролунав після обіду: – Ларочка, як це чудово! Знаєш, що можна буде робити? Купувати дитині речі з секонду, а твоєму Дімі говорити, що все нове і дороге! А ще.

Лариса не стала слухати, що там ще у мами в планах. Вона нарешті зрозуміла одну важливу річ: родичок на неї начхати. Вони навіть не зволили запитати, як звуть немовля, зате вже придумали, як на факт його народження можна набити свої кишені.

Діма мав рацію: гроші на вітер. Лариса все розповіла чоловікові: що не було ніякої домробітниці – цього персонажа вона вигадала, і речі дешевше коштували, і продукти тепер будуть купуватися тільки для них трьох, ні шматочка хліба не піде на сторону.

– Головне, що ти сама це зрозуміла. Марно лаятися і забороняти, поки до самої людини не дійде. Я ліжечко зібрав. Чекаю вас вдома, – посміхнувся Дмитро.

КІНЕЦЬ.