Два роки тому я переїхала до Італії, щоб заробляти гроші – до такого рішення мене підштовхнула відсутність у нашої родини заощаджень, незважаючи на пристойні заробітки мого чоловіка Микити.

Спочатку я насилу відкладала гроші, працюючи прибиральницею, але згодом влаштувалася на більш вигідну посаду, де платили тисячу євро на місяць, що й дозволило мені накопичити значну суму.

Я обіцяла нашому синові Артуру купити машину, чого він з нетерпінням чекав, вже вибравши модель, що сподобалася, і отримавши водійські права.

Коли я повернулася додому, Микита вкрай різко висловив своє невдоволення.

Він відчував себе обійденим увагою, мовляв, усе життя користувався велосипедом для пересування, а у фінансовому плані віддавав перевагу Артуру і мені.

Він не міг зрозуміти, чому я купую машину синові, а не задовольняю його давньої потреби в транспортному засобі.

Ми з Микитою одружилися після того, як у мене з’явився Артур – від попереднього невдалого шлюбу. Микита, який зізнавався, що любив мене зі шкільних років, ставився до Артура як до рідного, і цей жест зміцнив мою любов до нього.

Ми жили безбідно: Микита поодинці справлявся з усіма нашими потребами, часто використовуючи свій велосипед для поїздок на роботу.

Незважаючи на це, коли я почала заробляти, Микита відчув себе відсунутим на другий план, адже вся увага переключилася на виконання обіцянки, даної Артуру.

Його реакція мене спантеличила, адже він завжди був відданим вітчимом і чоловіком. Тепер, коли мені вдалося накопичити на машину для Артура, Микиті здається несправедливим, що він, як і раніше, змушений покладатися на велосипед.

Збентежена і розгублена реакцією чоловіка, я запитую себе: як краще збалансувати нову фінансову динаміку в нашій родині, не викликавши при цьому нових суперечок?

КІНЕЦЬ.