— Матір, а чого це в нас давно ніякого тортика не було?

Ліза здригнулася від цього «матір». Чоловік уже років п’ять її так називав. Раніше вона якось уваги не звертала, а тепер це слово її покоробило. Так і хотілося вигукнути: «Яка я тобі матір? Я дружина твоя. Де ласкаві та пестливі звернення? Та хоча б – солоденька моя».

Та річ навіть не в тому, як її називають. Ліза раптом зрозуміла, що чоловікові від неї треба тільки ці борщі та тортики. Наче вона кухарка при ньому, а не дружина. Не жінка, а прислуга. Навіть у ліжку тиша, буває, що місяцями ніякого подружнього обов’язку.

Може, вона сама винна, що стала для нього «Матір», а не «Солоденька»? Коли зустрічалися по молодості, вона була інша – легка, енергійна і непередбачувана.

Ліза була тоді популярною дівчинкою у своєму селі. Усі місцеві хлопці за нею хвостом увивалися, а їй раптом сподобався цей приїжджий. От візьми та розпишися! Так вона хотіла, щоб Сергійко на неї увагу звернув.

Сподобався він їй до тремтіння в колінах, до метеликів у животі. Вона й довго думати не стала, вирішила, що Сергійко буде її чоловіком. І нічого, що хлопець ініціативи не проявляє. Як мама сказала: «Не мечіть, не телиться». Лізка дівка бойова, всіх зусиль доклала, щоб своє кохання завоювати. І крутила перед вподобаним хлопцем апетитним задом, і погляди пристрасні кидала. А коли він на дискотеку сільську з друзями прийшов, то сама до нього підійшла перша і на танець запросила. А потім із цієї дискотеки з ним під ручку й пішла. Точніше потягла його за собою.

Зараз згадує і розуміє, ну, точно – ще той телепень. Хто потягнув, за тим і пішов. А тоді Ліза думала, що нарешті домоглася свого. Сергій гуляв із нею вечорами, разом ходили на дискотеку. Потім Ліза його в гості запросила. Мама цей крок схвалила і нагадала давню жіночу мудрість: «Шлях до серця чоловіка лежить через шлунок»!

Ліза розстаралася. Готувати вона вміла і любила. З раннього дитинства вдома на господарстві залишалася. Спочатку навчилася основні страви готувати, а потім стала вивчати нові рецепти з журналів. То пиріжки особливі напече, то якусь багатошарову запіканку. Найбільше їй вдавалися торти.

На вечерю з коханим вона приготувала салат багатошаровий, французьку запіканку з грибів, картоплі та курки з сирним соусом. Але козирем у рукаві став дуже смачний торт «Графські руїни».

Наприкінці вечері хлопець дивився на Лізу задоволеними від ситості очима, а вона вирішила, що це погляд закоханого чоловіка.

Такі гастрономічні зустрічі стали традицією. Сергій став регулярно ходити в гості до подруги кожні вихідні. Десь через два місяці мама Лізи стала натякати на весілля. Він не виявляв захоплення, але й прямо не відмовлявся.

Через три місяці цих неясних стосунків Ліза вирішила шукати інший шлях до серця коханого чоловіка. Ну, ви знаєте, який. Коротший.

Саме в ці дні Сергій називав її солоденька моя. Кекс і тортики – ось головний шлях до серця чоловіка!

Цей шлях спрацював. Зустрічі стали частішими, веселішими. І, врешті-решт, принесли свої плоди у вигляді круглого животика. А там і швидкого весілля. Сергій сприйняв усі зміни в житті спокійно. Ну, одруження. Справа ж життєва. Все одно на прикметі нікого немає. Та й кекс із тортиками на кожному розі просто так не роздають.

Сімейне життя спочатку було для Лізи втіленням її мрії. Вона була одружена з коханим чоловіком, вона могла бути з ним, пестити і плекати, годувати і догоджати. Щодня вона старалася біля плити і в ліжку. Жіноче щастя…

Поява доньки трохи пригальмувала запал Лізи в господарстві й на ниві плотських утіх. Уже не вистачало сил на складні обіди, а близькість лікарі обмежили за здоров’ям.

Чоловік прийняв і це, як належне. Наскільки міг, допомагав Лізі з малятком. Але став дуже сумний і мовчазний. Все більше став пропадати на роботі. Про те, що в нього коханка, Ліза дізналася від подружки. Та бачила Сергія в місті, який гуляв із якоюсь фіфою під ручку і цілувався на лавочці.

Ліза не хотіла вірити, але всі ознаки вказували на очевидне. Поговорити з чоловіком вона зважилася тільки через кілька місяців. Він нічого не заперечував. Сказав тільки: «Ти зрозумій, я ж із сім’ї йти не збираюся. Я ж про тебе піклуюся. Тобі зараз не можна, а мені треба. Ось я тимчасово з цією гуляю. Як у нас усе в норму увійде, я навіть не подивлюся наліво».

Вона повірила і пробачила.

Чи треба казати, що щойно лікарі дали добро, вона з подвоєним завзяттям виконувала подружній обов’язок і намагалася потішити чоловіка смаколиками.

Тільки тепер щось було вже не так. Чоловік сприймав її старання, як належне. Ще й докоряв іноді «Це підгоріло, це недосолено, прісно, нудно, білизну б нову купити».

Але зате він був удома, з нею. Адже вона так старається, йде вірним шляхом до серця чоловіка.

Непомітно з солоденької вона стала для нього «Матір». У селі багато мужиків своїх дружин так називають. Спочатку ніби жартома, а потім і в звичку увійшло. Ліза не заперечувала. Для неї це було як ще один доказ, що вона заміжня, що все під контролем. Усвідомлення справжнього стану речей стало для Лізи болючим ударом. Вона знайшла в машині чоловіка тюбик губної помади. Яскраво червоної. Такою сама Ліза не користувалася вже років десять.

Усе стало ясно. Нічого не змінилося. Коханка як була, так і залишилася. Може й інша вже. Хто повів, за тим і пішов.

А Ліза що? А нічого. Зручна вона. Матір.

А кохання? Яка така любов? Не було його.

Ліза зрозуміла, що все це дурниці – шукати шлях до серця чоловіка. Якщо чоловік кохає, то ніяких шляхів шукати не треба. Він сам доріжку прокладе, сам мости зведе, сам з іншого кінця світу прилетить. А якщо немає любові в серці, то всі стежки до серця тендітні – зачепи, і розваляться. Ілюзія…

Що тепер робити? Можна так і жити, заплющувати очі й завзято прокладати доріжку до чужого серця. Це зручно і звично. Для обох. До кінця. Або до того моменту, поки він не полюбить по-справжньому іншу і не піде. Або поки інша ініціативна і зухвала за обручку не відведе.

Можна розлучитися, але тоді буде важко і незвично. Потрібно буде шукати дорогу вже до себе, до свого серця. Можливо, вона так і залишиться одна на все життя. А може, знайде іншого чоловіка.

Складно все. А вирішувати щось треба…

КІНЕЦЬ.