Свекруха в мене, що той цар Кощій, що над золотом чахне. Ні копійкою не допомагає ні синові, ні дочці.

Після того, як не стало свекра вона не залишилася на бобах. Ще за життя чоловіка вона завбачливо все оформила на себе, і обидві квартири, і машину, і дачу. Дітям нічого не дісталося.

Квартиру і дачу свекруха здає, відкладаючи гроші в скарбничку, машину продала і теж гроші витратила тільки на себе, навіть у борг нам не дала, хоча чоловік просив.

– Зараз вам допоможу, а самій потім на старості що їсти? Ви ж мені не допомагатимете, – пояснила вона тоді.

Тож ми досі живемо на орендованій квартирі, відкладаючи гроші на іпотеку. У зовиці така сама ситуація, їй мама відповіла тими ж словами.

Сама свекруха ще працює, отримує пенсію, загалом не бідує. Мене це не обурює, кожен живе, як йому хочеться, але щоби зовсім не допомагати власним дітям, яким ти навіть з продажу машини ні копійки не виділила?

Отже, її побоювання щодо того, що діти не кинуться їй допомагати, цілком обґрунтовані. Зовиця просила у мами у борг на протезування зуба.

Мама їй відповіла, що всі гроші у банку, знімати вона нічого не буде. Зовиці позичали гроші ми, хоча самі не шикуємо і накопичуємо на квартиру.

Якщо чоловік із мамою ще якийсь зв’язок підтримує, то зовиця після того випадку навіть дзвонити їй перестала. А свекруха переможно скидала палець до неба “ось, я ж казала, дочці вже начхати на матір”.

Тож якщо матері на неї начхати, то чому зовицямає якось інакше до неї ставитися? Свекруха сама поставила такі межі.

Мені поведінка свекрухи незрозуміла і неприємна, вона будь-яку розмову зводить до грошей, і фразу, що вона впевнена, що діти їй не допомагатимуть, повторює постійно.

Навесні свекруха просила мого чоловіка з’їздити на дачу, відремонтуівти паркан і поміняти вхідні двері, а то незабаром сезон, треба майно впорядковувати.

Чоловік відмовився, бо йому ця дача нікуди не вперлася. Він і так працює на двох роботах, щоб квартиру купити, а тут ще й на дачу тягнутися.

Якихось грошей за допомогу його мама не пропонувала, він же син, він же поинен.

– Я ж у тебе грошей не прошу, просто прошу трохи допомогти, невже це так складно! – обурилася тоді свекруха.

Невже важко було нам грошей свого часу позичити? Ми б уже у своїй квартирі жили. Свекрусі навіть робити для цього нічого не треба було.  Але чоловік їй не став нічого пояснювати, просто сказав, що не має часу, і це, до речі, правда. У нас на місяць може бути три вихідні, які ще й між собою рідко збігаються. Нам не до чужої дачі.

– А я знала, що так і буде, двох дітей народила, так одна не спілкується, другий допомогти трохи матері не хоче. Правильно я тоді сказала, що ви мені не допомагатимете, серцем чула!

Поводилася б вона по-іншому, ніяких проблем за допомогою не було б, а так – нехай сама розбирається зі своїми активами. Не розуміє людина, що це через її вчинки їй діти допомагати не хочуть. Як гукнеться, так і відгукнеться.

КІНЕЦЬ.