Зараз в Олени двоповерхова хата з великими балконами, найбільша у селі, навіть краща ніж в голови колгоспу, жінка має маленький магазинчик, де працює з чоловіком та донькою.

Та сусіди їй зовсім не заздрять, адже знають Олену ще з дитинства. Колись на її подвір’ї стояла майже розвалена хатинка, і на долю Олени припало чимало біди. Люди в селі знають всю правду

Жили з ними в селі колись сусіди, самі вони дуже бідові люди були. З їхньою донькою ми були однокласницями, ходили в один клас. Звали ту дівчинку Оленкою. Маленька. Сіренька.

Худенька. Жила з батьками в приватному будинку. Теж маленькому і сіренькому. Та ще й покосився він трохи від старості.

Води, каналізації, в хаті тоді, зрозуміло, не було. Доводилося по воду до криниці, що в кінці вулиці бігати. З відрами і коромислом.

Багато, напевно, і не знають вже, що таке коромисло. А Оленка щодня з ним бігала по вулиці попід хати, воду на ньому носила. За день рази по три-чотири. І помиї теж сама виносила.

У хатині в селі завжди так було, скільки принесеш води, стільки ж практично і винесеш. Крім води, Оленка і в грубі палила, їсти варила. Сама в дім дрова носила з дровітні, що у дворі. Балони газові змінювала.

Взимку сніг відгрібали, влітку спину на городі гнула. Подруг у неї не було. Та й не до подруг їй було.

Поки по господарству впораєшся вже і в школу пора йти. Після школи уроки вчити треба. У вихідний, в наш час він тільки один був, на неї чекало прання. Але все одно у цей день батьки вдома, ось і робили все спільно, вже легше було.

Оленка була дуже працьовитою дівчиною, усе допомагала батькам, хоча трохи відлюдькуватою. Друзів не мала, була спокійною та малоговіркою. Навчалася, читала на перервах.

Може, подобалося читати, а може, від глузувань однокласників за книжкою ховалася. Діти іноді бувають дуже злі, і Оленка, чесно кажучи, відчула це на собі.

Помітили, як вона по господарству крутиться, Попелюшкою прозвали. Вона і одягнена була відповідно, втім, в дев’яності багато людей так жило.

І ось ми виросли. Попелюшка наша, Олена, як і раніше живе на тому ж селі. Олена, як тільки закінчила школу відразу вийшла заміж, на подив дівчат, женихів у неї вистачало, адже одна справа сміятися з працьовитої дитини, а інша справа мати гарну та працьовиту дружину, і у домі, і в господарстві завжди порядок.

Олена вийшла заміж за бідного, але працьовитого хлопця, Степана. Тільки замість похиленої хати у неї тепер великий двоповерховий цегляний будинок, навіть кращий ніж у голови колгоспу, з балконами та терасою.

Вода, газ і каналізація – все централізоване. Тільки сніг і досі самій прибирати доводиться. Але вона не скаржиться. Спокійно, без жодних проблем, лопатою орудує, не соромлячись сусідів.

І дочку Оксанку так свою привчила привчила. Щоранку дівчинка встає і сама готує сніданок, в усьому мамі допомагає, хоча ще маленька.

Причому, не тільки біля будинку працює тепер Олена. Магазинчик у них невеликий, так вони і там, з тротуару сніг прибирають. І не тільки сніг. Папірці, що вітром принесе, як люди накидають. І не соромляться нікого ні краплі.

А ті однокласники, що глузували з Олени, тепер усі поважають жінку. Щоразу проходячи повз, вітаються, та хочуть з нею про щось поговорити. Олена вже всі образи давно забула, жінка має дуже добре серце.

І осуду людського не боїться, бо все, що має жінка, здобуто важкою та чесною працею!

КІНЕЦЬ.