Незабаром мені виповниться 36 років. Я ніде не працюю, займаюсь домашнім господарством, усі хатні клопоти на мені. Мама засуджує мій вибір. Вона вважає, що жінка у моєму віці повинна ходити на роботу, а побутові справи — це додатковий обов’язок, яким повинна займатись кожна дружина.

Вона сама так завжди жила і вважає це стандартом. Їй вже 62 роки, а вона досі працює. На її думку, я сама вигадую чим зайнятись вдома, бо інакше сиділа б без діла.

В мене троє дітей. Найстаршій донечці 12, а найменшому 4. Крім того, у нас вдома живе багато домашніх улюбленців, ми любимо тварин і з радістю за ними доглядаємо. Можете лише уявити скільки щоденних справ лежить на моїх плечах.

Я не залучаю бабусь та дідусів до виховання дітей. З усім намагаюсь впоратись самостійно. В мене немає няні, яка б могла підстрахувати. Не уявляю, як за таких обставин я повинна знаходити час на роботу.

Тим більше ми не маємо фінансової потреби у моїх заробітках, адже чоловік добре заробляє. Не розумію, який сенс кидати дітей, домашні обов’язки та йти заробляти дріб’язок, що абсолютно не вплине на наш матеріальний добробут.

Зараз в моєму домі панує чистота та затишок. Я прекрасно справляюсь з обов’язками домогосподарки. Щодня наводжу порядок. А з трьома дітьми справи ніколи не вичерпуються.

Я не сплю до обіду. Прокидаюсь о шостій, щоб зібрати дітей у школу, садок, приготувати їм сніданок. Крім того, кожного дня готую для чоловіка свіжий обід, який він бере із собою на роботу. Кожен із членів сім’ї має свої харчові вподобання, я намагаюсь підлаштовуватись під смаки й потреби кожного.

Коли старша донька повертається зі школи, вчу з нею уроки. До цього часу намагаюсь навести лад у квартирі.

Кожного тижня на вихідних я складаю умовний план на сім днів. Продумую меню, для деяких страв роблю заготовки. Щосуботи ми з чоловіком їдемо на закупи, щоб придбати продукти на тиждень. В неділю до нас інколи приходять друзі чи рідні. Після гостини я знову займаюсь прибиранням.

У нас є власні традиції. Якщо дозволяє погода, обов’язково виходимо сім’єю на прогулянку ввечері. І дітям корисно, і мені якась розрядка.

Я розумію, що живу так, як мені подобається, але вічне невдоволення рідної матері все одно зачіпає. Я реалізувалась, як берегиня сімейного затишку, та вона вважає все це дрібницями, не вартими уваги та поваги.

У мене є молодша сестра. Вона теж багато років заміжня. Але її важко назвати турботливою мамою і дружиною. Її сім’я зазвичай харчується напівфабрикатами, а вільний час вона присвячує собі коханій. З дітьми не займається. Вони зазвичай зависають у гаджета, як і їх матуся.

Але матір не робить їй зауважень, не критикує постійно. Увесь свій негатив вона виміщає на мені. Чому таке різне ставлення? Я не розумію.

КІНЕЦЬ.