Мені 26 років. З чоловіком знайомі майже 5 років, за пів року ми почали жити разом, розписалися 2 роки тому.

Йому 33 роки. Дітей немає. З початку цього року я припинила пити спеціальні препарати, але новина про те, що я очікую дитину так і не сталася.

Я звернулася до лікаря, здала аналізи, зробили всі обстеження, вона сказала, що все дуже добре у мене, незначні відхилення, які не повинні заважати.

Запропонувала здати аналізи чоловікові, але чоловік відмовився, дізнавшись ціну, сказав, що наші друзі також усі обстежуються кілька років, тільки гроші витрачають, і їм виявити причину не можуть.

Так що здавати не бачить сенсу, адже він не має жодних шкідливих звичок, регулярно дихає свіжим повітрям на риболовлі (приблизно тричі на тиждень), займається спортом.

Наступний нюанс у тому, що його скоротили майже одразу, як ми розписалися, і з того часу він не може знайти іншу роботу. На даний момент у мене є відчуття, що почуття згасають, але я глибоко поважаю чоловіка.

Він дбайливий, підтримує мене майже завжди. І батьком він буде гідним.

Що немало важливо він виховав у мені гідну жінку, у мене змінилися смаки, світогляд. Але відчуття що ми тонемо в болоті, а підливає олії у вогонь його запальність і категоричність, іноді він не сприймає інших точок зору і мені простіше закінчити розмову, залишившись непочутою.

Іноді цей характер проявляється на вулиці, він починає розмовляти на підвищених тонах (так він називає це, для мене це називається кричати).

Мені стає ніяково і соромно, і незважаючи на те, що я теж дуже уперта, мені доводиться взагалі замовкати, інакше це переходить усі межі. Загалом не вміє ставати на чуже місце і не відчуває ніякої незручності в подібних ситуаціях.

При цьому він захоплюється моїм татом, який мало говорить і багато робить (це слова чоловіка). Погіршується складність характеру мого чоловіка тим, що часом просто не готова і не в настрої йти на поступки і мовчати.

І як результат «з’їдаю мозок», і тільки після цього він більш-менш розуміє, як мене все це дістало, приходить миритися, але все одно все це повторюється знову і знову.

А нещодавно я почала спілкуватися з хлопцем, з яким до стосунків із чоловіком перебувала у любовних стосунках. Я просто все припинила з появою чоловіка у моєму житті.

Хлопцю цьому 27 років, він живе у Києві, я у місті сусідньої області. Він признався мені, що новина про мій шлюб, його вразила, і він важко пережив це.

Тепер постійно працює, навіть їсть кілька разів на день (так робота витіснила все). Мені здається, він так намагається відволіктися від цієї ситуації.

Так ось, дізнавшись про це, я запитала, чому він раніше не зізнався у почуттях (а в мене вони теж залишилися, я просто нічого не вимагала, просто насолоджувалася тим, що є). На що він відповів: «а що я міг тобі запропонувати, адже я маю забрати тебе з собою як чоловік, а куди?».

Адже він живе з батьком, і це не правильно на його погляд. Але при цьому, дізнавшись про те, що я чекала від нього кроків і нічого не вимагала, сказав, що треба було, треба було привести його до тями.

Але ж по суті навіть зараз, коли він каже що саме тому, що у нас з чоловіком немає дітей, він робить кроки у бік зближення, але при цьому зробити вибір я повинна сама, і колишній поважає це моє право.

Але ж по суті ситуація з житлом анітрохи не змінилася. Ми один раз бачилися, я збрехала чоловікові, що була у мами, він відчув, що я змінилася, стала холодною, він відчув, що мені хтось пише, змушував показати телефон, я відмовилася.

Але чоловік, будучи айтішником, зміг прочитати частину листування, оскільки я свою переписку видалила, видно було лише повідомлення співрозмовника. Після цього у нас відбулася з чоловіком складна розмова, і я переконала його, що просто хотіла з цим хлопцем побачитися, що не зраджувала йому (і це правда), і що якби хотіла піти, то сказала б про це.

Зараз через пару місяців після цієї ситуації, ми з колишнім знову листуємося і знову хочемо побачитися. Але мені не хочеться брехати, я не знаю, як бути.

І чоловік знову запідозрив щось. І чоловіка боюся кинути, бо таки поважаю його і вдячна, я звикла бути разом, і ми знаємо одне одного від А до Я.

Але при цьому стосунки натягнуті і в колишньому хлопці я не впевнена, адже невідомо що буде, чи хоч щось складеться. І не знаю, як знайти привід зустрітися з ним, як він мені сам радить, ця зустріч допоможе розставити все на місця і розібратися в собі.

Я дуже важко переношу ці події пов’язані з колишнім, коли починаю спілкуватися з ним, у мене з’являється нудота, я насилу змушую себе поїсти. Загалом виводжу себе сама.

А зараз захворіла і сиджу, мучаюся в очікуванні, а хочеться ухвалити рішення вже швидше і не розриватися між ними. Не розумію, що мені робити.

КІНЕЦЬ.