«Запам’ятай, сину! У нашому розлученні винна твоя мати й більше ніхто! Я їй цього ніколи не пробачу! І ти маєш завжди про це пам’ятати. Якби не її примхи та огидний характер, ми б так і залишилися сім’єю!» — Максим гладив по голові десятирічного сина Гліба і тяжко зітхав.

Розлучення далося йому дуже непросто. До останнього він сподівався, що зможе зберегти сім’ю, що Олена прийде до тями та забере заяву, але куди там! Уперта баба нізащо не хотіла миритися. З другого разу їх розлучили, і Максим залишився без родини. І без житла.

Адже як добре все починалося! Олена мала квартиру, отриману у спадок — аж трикімнатну! Тому ні про які іпотеки молодій сім’ї навіть замислюватися не доводилося.

Олена була гарною дружиною: любила готувати, прибирання квартири не складало для неї труднощів, а своїм найулюбленішим хобі вона називала виховання дітей.

“Звичайно, це дуже розвиває!” — реготала вона.

— Ми мозаїку збираємо, з пластиліну ліпимо, шнурки шнуруємо — розвиваємо моторику. Вчимо вірші та пісні, книжки читаємо. Зі старшим в Олімпіаді “Музеї, парки, садиби” постійно беремо участь — уже стільки музеїв обійшли!..

Так, дітей Олена любила. Саме тому з радістю погодилася, коли Максим запропонував “сходити за третім”. І все, все було гаразд!

Олена вже й на роботу встигла вийти, правда, поки що на півдня: вона працювала концертмейстером у музичній школі, але ж вийшла! З грошима стало легше. І ось, будь ласка – розлучення…

“Та кому ти будеш потрібна з трьома дітьми?” — намагався відмовити її чоловік у суді.

Звісно, ​​Максим не зміг її пробачити. Зруйнувала родину, вигнала його з дому, абсолютно не думаючи про те, що він тепер змушений повернутися до батьків і тулитися в дев’ятиметровій кімнатці крихітної двокімнатної.

“Відтепер все, спілкування лише з дітьми!” – Сказав він і заблокував Олену скрізь, де тільки можна.

Олена спочатку переживала. Як же це? А якщо щось важливе? А якщо екстрений випадок? Ну вона ж жива людина! Може захворіти. Або, не дай Боже, занедужає хтось із дітей. Та мало що!

Розлучення батьків не позбавляє їх батьківських обов’язків!

“Раніше треба було думати. Тепер це тільки твої проблеми”, – відповів колишній чоловік через Гліба, і Олена зрозуміла, що тепер їй доведеться справлятися самій.

Згодом усе налагодилося. Діти зростали, хворіли дедалі рідше, ставали все більш самостійними та все частіше допомагали мамі з домашніми справами.

Тим не менш, батько у житті дітей намагався бути присутнім. Він платив аліменти, хоч і невеликі, близько шести тисяч на трьох, але вони зайвими не були.

Пару разів на місяць він водив дітей у кіно, потім годував обідом у фуд-зоні ТЦ і іноді навіть купував щось з одягу чи взуття. Щоправда, останнє траплялося лише якщо були хороші знижки: наприклад, «третя пара взуття в подарунок» або «три речі за ціною двох». Тоді він щось купував собі, а на «бонус» — річ комусь із дітей.

Олена давно вже змирилася і тільки веселилася, коли Соня ставала володаркою штанів на два розміри менше, ніж потрібно, Ніка – чорної зимової куртки в червні, Гліб – пари кед у грудні та всі троє – володарями неймовірно страшних однакових сіро-фіолетових шапок з помпоном.

Ці речі, наче на замовлення, були або малі, або огидної якості, або абсолютно не підходили дитині. Наприклад, Глібу було заборонено носити подібне взуття через плоскостопість, що розвивається.

Олена сміялася і роздавала речі безкоштовно тим, хто їх потребував. Зате Максим усім родичам та знайомим хвалився, що «повністю одягає дітей з ніг до голови».

А коли фінансова допомога справді була вкрай необхідна, наприклад, усім дітям одночасно потрібно було лікувати зуби, Максим передав через Гліба, що «ваша мати отримує аліменти, нехай вона і платить».

Так тривало кілька років, а згодом сталася неймовірна історія. Гліб закінчив дев’ятий клас та вступив на бюджетне відділення коледжу. І тут тато Максим раптово спантеличив фінансовим благополуччям сина.

– Гліб, — почав він під час чергової зустрічі, — ти вже дорослий хлопець. Я чудово розумію, що тобі зараз багато чого потрібно, багато чого хочеться. Знаю, що комп’ютер у тебе старенький. Ваша мати все ніяк не заробить на новий. З дівчатами, мабуть, ти вже зустрічаєшся, га? Та й модно одягнутися хочеться, правда?..

Гліб не вірив своїм вухам. Він вже давно зрозумів, що за людина його батько, і лише гарне виховання та тактовність не дозволяли йому відмовлятися від зустрічей із ним.

Але що таке він зараз каже? Невже вирішив зробити подарунок? Комп’ютер? У принципі, мабуть, таке можливе.

Мама весь минулий рік накопичувала гроші, кажучи, що, раз в одинадцятому класі у Гліба випускного не буде, отже, треба як слід відсвяткувати у дев’ятому. І, як не крути, він закінчив школу.

І добре закінчив. І до коледжу вступив. Значить, потрібний подарунок. А краще два. І все ж у неї вийшло: і на випускний вистачило, і на новий костюм, і подарунки він отримав — новий телефон і гарний годинник, про який вже рік мріяв. Батько знову заспівав пісню про «вашу матір» і «аліменти», а сина привітав повідомленням у месенджері.

– Так ось, — вів далі батько, — я все дізнався. Ти маєш піти до вашого класного… Як це?… «Куратору?» Напевно. Не знаю як правильно. Тобі надано матеріальну допомогу. Як дитині із багатодітної родини. Розумієш? Не твоїй матері, а особисто тобі. Щомісяця платитимуть. Це перше. Друге. Є такий сайт, там люди продають те, що їм не потрібне. Ти ж єдиний хлопець у сім’ї, твої речі та іграшки твоїм сестрам не потрібні. Сфотографуй та виклади їх на продаж. Ти не повіриш, як багато на цьому можна заробити.

Та й останнє. Оскільки ти навчаєшся цілий день і всі шість днів на тиждень, то вільного часу не маєш. Тому я домовився зі своєю гарною знайомою, щоби тебе взяли на нічну роботу. Там, щоправда, з вісімнадцяти років тільки тому офіційно оформлять мене, а ходитимеш ти. Там нічого складного: сканувати цінники у магазинах. Пару ночей на тиждень — це не так вже й складно, зате гроші заробиш.

– Дякую, тату, за твою турботу, — ледве стримуючи посмішку, відповів Гліб, який вже два роки інколи підробляв програмістом, а на літніх канікулах — кур’єром — сам собі на «хотілки» і щоб не заважало навчанню, — Я дуже це ціную.

— Я радий, що виростив такого хорошого сина, — Максим же широко посміхався, — Впевнений, що ти про мене подбаєш у старості.

— Так само, як ти про мене? – підняв брови Гліб.

— Так само, — відповів Максим, не відчуваючи каверзи.

– Ну це я точно тобі можу пообіцяти! – кивнув Гліб.

Ну, а що такого? Він, звичайно, тоді зможе дізнатися і про субсидії, і про виплати, і пільги для пенсіонерів. І навіть підробіток батькові знайде, якщо треба буде. Батьківську турботу забувати не можна.

Ставте вподобайки та пишіть коментарі, що думаєте з цього приводу?

КІНЕЦЬ.