Галина Михайлівна увійшла до квартири невістки і з жадібністю почала оглядати свіжий ремонт. У її погляді була заздрість, а ще злість, тому що незважаючи ні на що Тетяна примудрилася зовсім впоратися сама: дім повна чаша, син росте вихованим і акуратним, але навіть цьому Галина Михайлівна не була рада.

– О! Бабусю! Якими долями?

– Проходила повз, вирішила зайти. А що таке? Ти мені не радий?

– Та ні, що ти! Я завжди радий тебе бачити… Просто ти так рідко приходиш…

– Це ви живете приспівуючи, а у мене стільки проблем… І за що мені тільки таке життя?

Тетяна посміхнулася на кухні, почувши останню фразу свекрухи. Вона знала, за що її свекруха не вилазить з проблем, адже вона її попереджала, що все саме так і буде, але вона її не слухала, навіть навпаки звинуватила її в заздрості і корисливості, а потім і зовсім вигнала з дому разом з маленьким синочком.

Може, Галина Михайлівна і забула все, що вона накоїла за своє життя, але Тетяна все пам’ятала, як і пам’ятали всі ті, кому ця жінка заподіяла чимало горя.

– Галино Михайлівно, ходімо пити чай. Я заварила ваш улюблений, з бергамотом.

– Шикуєш… а я навіть звичайний чай не можу собі дозволити, п’ю кип’ячену воду…

– А що так? Знову всі гроші відправляєте онукові?

– Не лізь, куди не просять! Я свої гроші відправляю, а не твої!

– Робіть, що хочете, тільки не скаржтеся. Ви самі в усьому винні, я вас попереджала, що все так і буде.

Тетяна здавалася незворушною, але ця незворушність ще більше дратувала Галину Михайлівну. Так, Тетяна її попереджала, і вона виявилася права.

І що з того? В одній з кімнат пролунав звук пилососа, і Галина Михайлівна запитально подивилася на Тетяну.

– Ти найняла домробітницю?

– Ні, що ви! Це Дениска… ми просто розділили обов’язки порівну – він пилососить і витирає пил, ну а на мені миття підлог, і приготування їжі з пранням.

– Добре влаштувалася…

– Ви пийте чай, пийте. Спробуйте шарлотку, вранці спекла, як відчувала, що ви прийдете.

Денис закінчив пилососити і, вийшовши на кухню, взявся мити посуд, який стояв у раковині. Галина Михайлівна скривилася, надто ідеальним здавався їй єдина дитина її покійного сина.

Начебто її син був відірви і викинь, купа шкідливих звичок, а цей… Перевівши погляд на невістку, вона вирішила задати питання, яке давно її цікавило.

– Таня, я взагалі-то до тебе у справі прийшла… Мені потрібно заповіт скласти… Скажи, які потрібні документи, і скільки я повинна буду заплатити?

– Галино Михайлівно, я, якщо чесно, не знаю, ціни щороку змінюються… Ви б краще до нотаріуса звернулися, а документи… я вам запишу на папірці, щоб ви не забули.

– Ти все знаєш, просто допомогти не хочеш, така у тебе натура.

Тетяна знизала плечима, вона і справді не знала розцінок, адже скільки років минуло, як вона звільнилася з нотаріальної контори і тепер працювала вдома – пекла на замовлення торти і всяку випічку.

– Я хочу свою квартиру відписати на сина і онука, а то хто знає… Не стане мене, так відразу спадкоємці налетять як шуліки, вас хлібом не годуй, тільки халяву подавай.

Тетяна здивовано підняла брови, скільки жила, ніщо їй не давалося легко і просто. Мати пішла з життя одразу після її появи на світ, а батько від неї відразу відмовився.

Виховала її бабуся, яка в онучку. Тетяна добре вчилася, планувала вступити до кулінарного, але бабуся наполягла, щоб Таня отримала вищу освіту в юридичному ВНЗ.

На останньому курсі закохалася, хоча і розуміла, що цей чоловік їй не підходить, він уже тоді був залежним, проте що не зробиш заради коханого.

Жили разом зі свекрухою, працювали, планували майбутнє. Олег час від часу проходив реабілітацію, а Тетяна мріяла, що колись все це закінчиться, і вони нарешті заживуть, як нормальна сім’я.

Психолог, який працював з Олегом, розповів, що у нього величезний комплекс неповноцінності через те, що йому здається, що його мати любить старшого брата більше, ніж його.

Тетяна і сама це розуміла, ставлення Галини Михайлівни було видно неозброєним оком, але все одно вона не могла зрозуміти чоловіка.

Навіщо гробити себе, тільки тому, що до тебе хтось ставиться не так, як ти хочеш.

Незабаром з’явився на світ Денис і Олег на деякий час і зовсім відмовився від своєї згубної звички. Навіть Тетяна зітхнула з полегшенням, але не тут-то було.

Вона досі пам’ятає той нещасливий день, коли її життя розділилося на до і після. Тетяна мріяла про власне житло, а Олег постійно наполягав, щоб вони жили з його матір’ю, мовляв, братик мій непутящий, стільки разів одружувався і розлучався, матері немає спокою від його бурхливого особистого життя, а з тобою вона більш-менш порозумілася.

Тетяна, звичайно, розуміла чоловіка, але жити в одній квартирі з його старшим братом і племінником їй зовсім не подобалося.

Старший брат чоловіка ніде не працював, проте їв за трьох, міг собі дозволити мало не до ранку голосно слухати музику. Його син, будучи другокласником, вже стояв на обліку в поліції, оскільки систематично крав у однокласників.

Рішення проблеми прийшло само собою. Антон, брат Олега, зійшовся з жінкою і виїхав, а Тетяна і Олег, порадившись, взяли кредит і розпочали ремонт у квартирі.

Однак їхнє щастя було недовгим. Антон через пару місяців повернувся, зате Галина Михайлівна натякнула Тетяні та Олегу, що було б краще, якби вони виїхали. Олег, природно, влаштував вдома скандал, а потім, голосно грюкнувши дверима, вийшов з квартири.

Всю ніч Тетяна не спала. Кілька разів вона виходила на вулицю на пошуки чоловіка, проте її пошуки не увінчалися успіхом. Олега виявила поліція в якомусь занедбаному будинку, чоловік пішов засвіти.

Звісно, після похорону Галина Михайлівна того ж дня вказала Тетяні на двері, хоча вона й сама не збиралася там залишатися, просто хотіла дочекатися сороковин.

Тетяні довелося повернутися до бабусі, а ще виплачувати кредит, який вони брали на ремонт квартири свекрухи.

Заміж Тетяна більше не збиралася, а всю себе присвятила синові і роботі. З кредитом вона розплатилася, навіть на машину собі накопичила. Весь цей час свекруха лише час від часу приходила до Тетяни в гості, і то тільки для того, щоб подивитися, як живеться її колишній невістці, адже у неї, на відміну від Тетяни, було купа проблем.

Сина посадили за крадіжку, онук був у бігах, і тепер вона систематично відправляла йому гроші за кордон.

Через переживання часто підвищувався тиск, і жінка боялася, що після її відходу син і онук не впораються, адже вони обоє ніде не працювали.

А ця Танька живе, немов сир у маслі катається. Тетяна і справді ні в чому не мала потреби, вона працювала і навіть досягла успіху, проте, незважаючи на це, вона все одно мріяла піти з нотаріальної контори і відкрити свою власну кондитерську.

Тетяна змогла здійснити свою мрію тільки після відходу бабусі, адже бабуся завжди говорила, що випічка це не серйозно, інша справа робота юриста.

Спочатку було важко, Тетяна пекла для себе і викладала приклади своїх робіт в інтернет. Незабаром у неї з’явилися перші замовлення, потім ще і ще, потім замовлень стало так багато, що Тетяні довелося орендувати приміщення і найняти співробітників.

Зараз у неї своя кондитерська, а недавно вона зробила ремонт у квартирі, купила нові меблі та техніку. Життя поступово налагоджувалося, і тільки візит свекрухи повертав її в минуле, в той час, коли у неї не було нічого, але зате вона була щаслива і кохана.

Ось і зараз вона прийшла знову, щоб дорікнути їй за те, що вона живе в своє задоволення, коли та ледве кінці з кінцями зводить.

Галина Михайлівна відпила ароматний чай і покосилася на онука, який з незворушним виглядом складав чисто вимитий посуд в кухонну шафу.

– А чому ти Дениска в табір не відправила?

– Я купила квитки в Хургаду, ми через тиждень вилітаємо. Вирішили відпочити разом.

– У Хургаду??? Це ж такі гроші… Зажерлися… Я тут кінці з кінцями звести не можу, а вони в Хургаду зібралися…

Галина Михайлівна пішла, а Тетяна задумливо стояла біля вікна, згадуючи той час, коли вона жила у свекрухи.

Тоді Галина Михайлівна була зовсім іншою, гордою, напористою, а зараз… очі бігають, як у злодія, який хоче щось поцупити, а сама намагається дорікнути Тетяні в усіх її бідах, хоча, по суті, вона ні в чому не винна. Цікаво, за що вона так з нею?

– Мамо, чому бабуся нас не любить?

– Що ти таке кажеш? Бабуся тебе любить… а мене вона не зобов’язана любити, я їй, по суті, ніхто.

– Ні, мамо, бабуся мене не любить, я це відчуваю, просто мені цікаво чому?

Тетяна не знайшла що відповісти, може тому що вона не любила Олега і тому так само ставиться і до його сина. Все може бути.

Люди схильні віддавати перевагу одному на шкоду іншому, часто навіть не підозрюючи, що життя може повернутися так, що прийде час, і саме нелюба дитина/онук буде доглядати за ними, коли улюбленці не захочуть цього робити.

Так сталося і у Галини Михайлівни. Минули роки, в не стало Антона. Його син вже багато років вважався зниклим безвісти. Тетяна вийшла заміж і привела на світ дочку, а Денис закінчив медичний і працював у хірургічному відділенні.

Галина Михайлівна більше не приходила з перевірками. Жінка пережила інсульт і тепер не могла ходити. Денис найняв їй доглядальницю, привозив їй ліки і продукти, як-не-як вона його бабуся, хоча він і розумів, що бабуся його недолюблює. У такі моменти жінка бурчала:

– Мою квартиру хочеш?! Думаєш, я не знаю, для чого ти за мною доглядаєш?! Я цю квартиру краще державі заповім, ніж вона вам дістанеться!

Денис не сперечався, йому не потрібна була її квартира. У нього була своя, а бабусі він допомагав просто з почуття обов’язку, хоча міг, звичайно ж, цього не робити.

Галина Михайлівна йшла на той світ важко. Свою квартиру, як вона і обіцяла, жінка заповіла державі. Здавалося, жінкою рухала тільки злоба і заздрість, саме тому вона вирішила вчинити так, а не інакше.

Не змогла вона зрозуміти , що одними квадратними метрами щасливим не будеш, і що в житті любов і взаємодопомога цінуються набагато більше, ніж матеріальні цінності.