У нашій родині склалась така традиція, що кожного року на мій день народження до нас навідуються чоловікові родичі. Дехто приїжджає навіть з іншого міста. Сказати, що мене це дістало, це нічого не сказати!

У такі моменти я відчуваю себе не іменинницею, а прислугою, яка обслуговує багатолюдний захід. Накрити стіл на двадцять осіб можна, але якщо це вже стало традицією та повторюється з року в рік, то дуже набридає і втомлює.

Я люблю посидіти в компанії й провести час з родиною. У нас хороші стосунки. Та я не хочу кожного разу в холодному поту згадувати, що скоро мій день народження і знову доведеться пережити цей балаган.

Стільки гостей приходить, а хоч би хто запропонував свою допомогу! Готую сама, стола накриваю теж одна. Вже сил ніяких нема. Людей приходить багато, всі люблять смачно поїсти, а от прибирати ніхто не любить. Тому після важкого дня, провівши усіх гостей я приступаю до прибирання. Гори посуду, миття підлоги, складання речей, розкиданих дітворою – не про такий подарунок мріє іменинниця.

Невже це справедливо і правильно? Мій дім гірше ресторану. Бо у будь-якому ресторані є штат працівників, кожен з яких виконує власне завдання. Кухар готує, посудомийка миє посуд, а прибиральниця прибирає залу. Вдома ж, у власний день народження, я виконую усі ці функції самостійно. Я жива людина, я теж маю право на відпочинок і цілодобове стояння біля плити на нього мало схоже. Але, якщо замислитись, то готуватись я починаю ще за кілька днів до банкету. За один день на такий натовп не наготуєш.

Цього року я вирішила, що пора щось змінювати. Але як це зробити точно ще не знала. Тому запропонувала чоловікові відсвяткувати мій день народження у когось з його родичів., наприклад у сестри, або матері, які мешкають у приватному будинку. Це буде найкращим подарунком, іншого не треба!

Чоловік був не проти й почав телефонувати до можливих кандидатів. Але кожного з них знайшлась якась відмовка. То місця замало, то сусіди не люблять шуму, аргументів було безліч.

Мене це трохи вивело з рівноваги. Вирішила поїхати до подруги, що вилити їй душу за чашкою чаю.

Я розповіла їй наскільки мені набридло таке “святкування”, інколи хочеться послати їх на чотири сторони.

Тоді подруга підкинула цікаву ідею. А що як розподілити обов’язки між усіма. Виконати маленьке доручення легше ніж усе робити одній людині. Мені така ідея сподобалась, але роздавати кожному завдання було якось не зручно. Та все ж це б дало мені шанс відчути свято у свій день.

Приїхавши додому я запропонувала цей варіант чоловікові. Він довго вагався, але коли я натякнула, що цього разу за прибирання буде відповідати він, то він аж в обличчі змінився та почав обдзвонювати родичів.

Щоб полегшити завдання, я запропонувала кожному принести якусь страву, а я приготую кілька основних. Так кожен внесе якусь часточку й ми усі зможемо насолодитись відпочинком. Було б ідеально, як би ще кожен за собою помив посуд. До того ж запросила декого із гостей приїхати раніше, щоб допомогти мені розставити страви та прикрасити святковий стіл.

Не всім моя пропозиція припала до душі. Але якщо вони проти, то й залишаться без нічого. Дуже сподіваюся на зміни. Головне, щоб родичі замість страв не поприносили якісь тортики чи фрукти, для галочки.

Незабаром дата нашої зустрічі і я не знаю чого чекати. Багато хто із запрошених бідкалися, що дуже зайняті, нічого не встигають. Але і не збирають готувати нічого, окрім кількох страв. Хай буде, що буде.. Я їх попередила.

КІНЕЦЬ.