Юля помітила увагу свого чоловіка до своєї подруги й вирішила її перевірити

“Можливо, і нічого серйозного, – думала Юля, – Але все це дивно. Дивитись на неї часто став. Посміхається їй коли треба та не треба. Говорять про всяку нісенітницю і при цьому сміються. Усамітнюються при кожному зручному випадку. Все це підозріло”.

Вирішила Юля перевірити свою подругу. Дочекалася відповідного моменту та поділилася з нею важливою інформацією.

– А я, Свєта… – таємниче задумливо промовила Юля. – Тільки ти нікому не скажеш?

– Ні! – Упевнено пообіцяла Світлана. – Нікому.

– Присягнися.

– Присягаюсь. А що? Що таке?

– У мене дитина буде, – сказала Юля.

“Цього мені тільки не вистачало, – подумала Світлана, – тільки я за Юру заміж зібралася, а в неї раптом дитина”.

Звістка про дитину зіпсувала Світлані настрій.
– А чоловік знає? – сердито спитала вона

– Ні, – відповіла Юля.

– Чому досі його не потішила?

– Потішила?! – вигукнула Юля. – Скажеш таке. Я не знаю, як йому про це сказати. А ти кажеш “потішила”! Тут треба не радіти, а сумувати!

“Не його? – радісно подумала вона. – Це докорінно змінює справу. Якщо дитина не від Юри, то мені й переживати нема чого. Радіти треба!”

– А як що він здогадається? – запитала Світлана.

– За строком два місяці. А Юри тоді зі мною не було. Він був у відрядженні.

“Ну, скажімо, він був не у відрядженні, – подумала Світлана, – а зі мною. Але що робити? Юрко стане батьком чужої дитини. І коли розлучиться з Юлею та одружиться зі мною, а це справа вирішена, він платитиме Юльці аліменти. Це несправедливо!

Але як виправити ситуацію? Сказати Юрі? Так він одразу побіжить розбиратися. І Юля про все здогадається, що це я її секрет видала. А я раніше з нею сваритися не хочу. Раптом вона помститься мені. Ні.

Чим пізніше вона дізнається, що це я подруга-розлучниця, тим краще. А ще краще, якщо взагалі не дізнається. Розлучаться з Юрою, і справа з кінцем. Тому Юрі я нічого не скажу. Але й тримати його у незнанні теж не можна. З мого боку – це допустити нечувану підступність і зробити самій собі гірше”.

І Світлана вирішила повідомити Юрка про дитину не сама, а через когось.

“Поговорю я з його мамою, – подумала Світлана, – зі свекрухою Юлі. Вона, можна сказати, майже свекруха мені. Розплющу їй очі, а вона вже нехай сама думає, як сина з біди врятувати”.

Так Світлана й зробила. Дізналася, де живе її, як вона сама вважала, майбутня свекруха, прийшла до неї у гості та розповіла все, що знала.

– Такі справи, Марина Миколаївна, і тепер Ви знаєте все, – підсумувала Світлана. – Ви мати. Вам і карти до рук. Рятуйте сина. Рятуйте! Поки що не пізно.

– Їх треба розлучити їх, – впевнено заявила Марина Миколаївна.

– І чим швидше, то краще.

– І з цим не сперечаюся.

– Але як?! – спитала Марина і похитала головою. – Адже Юля в положенні. Їх не розлучать.

– Потрібно змусити її мовчати, – впевнено відповіла Світлана.

Марина Миколаївна з цікавістю подивилася на свою, як вона думала, майбутню невістку.

– Ти щось конкретне маєш на увазі? – спитала Марина.

– Я конкретно пропоную дати їй гроші, – відповіла Світлана.

– Багато грошей! – палко підтримала ідею Марина.

– Що більше, то краще, – погодилася Світлана.

– Тільки, Марино Миколаївна, маю до вас одне прохання. Не видавайте мене Юлі. Я її боюсь.

– Ні, звичайно, доню. Сподіваюся, ти не проти того, що я тебе так називаю?

– Та що ви, Марино Миколаївна. Я? Проти? Та я вже два роки люблю вашого сина і мрію стати вашою невісткою. А ви кажете “проти”. Можна, я теж називатиму вас мамою.

– Можна.

– Мамо.

– Доню.

– Ви не здавайте мене подрузі.

– Своїх не здаю.

– Поговоріть із нею акуратно. Так, щоб вона нічого не запідозрила. А я за це стану вам такою невісткою, про яку ви й мріяти не могли.

– Все зроблю у найкращому вигляді. Ніхто нічого не запідозрить.

А трохи пізніше Марина розмовляла зі своєю невісткою:

– Я багато чого хочу, Марино Миколаївна, – відповіла Юля. – А ви щось конкретне хочете запропонувати?

– Хочу запропонувати тобі грошей. Багато грошей. Дуже багато. Якщо ти розлучишся з моїм сином.

“Солідно, – подумала Юля. – Звідси роблю висновок, що Світлана вже поговорила з нею про мою вигадану дитину. Ах, Свєта, Свєта. Як ти могла? Ну, гаразд. До тебе ще черга дійде. Насамперед потрібно вирішити проблему зі свекрухою та з чоловіком”.

– Правду кажучи, Марина Миколаївна, я взагалі анітрохи не хочу розлучатися.

– Тобто? Хочеш сказати, що кохаєш мого сина і не хочеш розлучатися?

– Щодо кохання, Марино Миколаївна, це складно, – відповіла Юля. – А ось щодо розлучення… А навіщо мені з ним розлучатися? Мені й так добре. А незабаром ще краще буде.

Марина замислилась. Її так і підмивало взяти й все викласти щодо дитини. Сказати, що їй все відомо.

“Але не можу, – думала Марина, – підведу Світлану. Юлька одразу зрозуміє, що інформація до мене від неї надійшла. Прийдеться по-хитрому домагатися своєї мети. Не видаючи справжніх мотивів”.

– А якщо я заплачу більше?

– Дивлячись, на скільки більше…

– Вдвічі більше!

– Підходить! І квартира на додачу.

– Яка ще квартира? В якій ви з Юрою живете?

– Саме вона. Адже Юрко її у шлюбі купив. На наші спільні гроші. А оформив на вас. Чесно кажучи, я тоді була в нього дуже закохана, ось він мене й вмовив. Сказав, що так зручніше для всіх. Я повірила. А коли зрозуміла, що тут немає ніякої зручності, було вже пізно.

“З одного боку, – думала вона, – дорого мені обходиться синове розлучення. Але з іншого боку, якщо він стане батьком чужої дитини, то це мені вийде ще дорожче. Гаразд. Не треба скупитися. Погоджуся на її умови”.

Розлучення пройшло дуже швидко. Юра, звичайно, хотів зрозуміти, до чого такий поспіх. Але Марина йому сказала, що так треба, і він не сперечався.

В цілому йому подобалося, що незабаром він стане вільною людиною. Він мріяв, як одразу після розлучення вижене Юлю зі своєї квартири. І як буде щасливо у ній жити разом зі Світланою.

А після розлучення з’ясувалося, що жодної квартири він не має. І з’їхати доведеться йому. Тому що ця квартира належить тепер Юліній мамі.

– Як так, мамо?! – обурено вигукнув Юра. – Навіщо ти віддала їй квартиру?

– Повір, синку, – заспокоювала сина Марина, – це зроблено виключно для твого блага. Якби ти знав, яку інтригу задумала проти тебе твоя колишня. Ти б зараз так не обурювався.

– Яку інтригу, мамо? – дивувався Юрко. – Де Юля та де інтрига? Про що ти?

Марина розповіла синові про підступність дружини його вже колишньої дружини.

– Господи,- вигукнув Юра,- та невже є жінки, які здатні на таке?

– Такі жінки є, синку. І одна з них була поряд з тобою весь цей час. І сміливо можна сказати, що врятувало тебе лише диво.

– Дякую тобі, мамо, що врятувала мене від неї. Вибач, що налетів на тебе із цією квартирою.

– Тобі треба не мені дякувати, синку. А Свєті. Адже це все завдяки її зусиллям. Адже вона не побоялася помсти подруги своєї підступної та розплющила мені очі.

– Ви будете чудовою парою. Щоправда, вам поки ніде жити. Але нічого. Перший час будите знімати, а там придумаємо щось.

Невдовзі Юра та Світлана стали чоловіком та дружиною. А ще через рік Юра, Свєта та Марина дізналися, що жодної дитини Юля не чекала.

Юля сама повідомила про це, коли випадково зустріла всіх трьох. Вона тоді виходила з під’їзду свого будинку надвір, а Марина з сином і невісткою проходили повз.

– Юро! – радісно вигукнула Юля, побачивши колишніх родичів. – Марина Миколаївна! Свєта! Чи це ви?!

– Так, – за всіх відповіла Марина. – Гуляємо. Свіжим повітрям дихаємо.

Юля не змогла втриматись від компліменту:
– Яка краса! – сказала вона. – Ви просто зразкова та щаслива родина. Навіть трохи заздрісно.

– А ти як? – зловтішно поцікавилася Світлана. – Вже мамою стала?

– Мамою? – Здивувалася Юля. – З якого дива?

– Але ж ти…! – суворо сказала Марина.

– Що таке, Марина Миколаївна? – Здивовано відповіла Юля. – Я вас не розумію.

– Де дитина? – запитала жінка.

– Чия дитина? – Юля продовжувала свої глузування.

Марина, дивлячись на Світлану, розповіла Юлі про яку дитину йдеться. Нагадала про квартиру та про гроші, які витратила в обмін на швидке розлучення без запитань. І весь цей час, поки Марина говорила, Юра мовчки переводив розгублений погляд із дружини на маму.

– Що скажеш на своє виправдання? – спитала Марина, закінчивши свою розповідь.

– Скажу, що нічого такого я Світлані не говорила, – впевнено та спокійно відповіла Юля, дивлячись на колишню подругу.

– Як не говорила? – Вигукнула Світлана. – Та ти брешеш, підступна ти негідниця!

– Сама ти брешеш, Свєта. Вирішила одружити Юру. І хитрістю забрала його в мене. Вигадала дитину якусь, не зрозумій від кого? Марину Миколаївну ввела в оману. Дивна ти якась. Я тебе, чесно кажучи, не розумію. Гаразд, хлопці та дівчата, з вами весело, але мені бігти треба.

І після цих слів Юля сіла в машину, яка під’їхала, і поїхала в невідомому напрямку.

– Може мені пояснити хтось,- спитав Юрко,- що тут щойно сталося?

– Я можу, – відповіла Марина. – Замість того, щоб спокійно розлучити тебе з Юлею, синку, і вигнати її з квартири, ми з твоєю дружиною мало того, що подарували їй квартиру, але щоб їй зовсім не сумно було, ще й купу грошей дали.

– За що ви так зі мною? – спитав Юрій. – І як мені тепер із цим далі жити?

Марина Миколаївна та Світлана злякано мовчали, не знаючи, що відповісти.

Ставте вподобайки та пишіть коментарі, що думаєте з цього приводу?

КІНЕЦЬ.