З самого народження все моє життя було ретельно розплановане батьками. Ці двоє ще до моєї появи на світ знали, якою хочуть мене бачити.

Вони продумали все: моє ім’я, в які іграшки я гратиму, який вищий навчальний заклад я закінчу і таке інше. Про те, що я матиму власну думку, вони навіть не замислювалися. А навіщо? Вони не сприймали мене як окрему особистість. Тільки як якийсь проект, який обов’язково має получитися. Не здивуюсь, якщо вони продумали навіть те, хто стане моїм чоловіком.

Даремно це вони звичайно. Головною їхньою помилкою було віддати мене до школи. Саме там у мене з’явилися друзі, які пояснили мені, що моє життя і не життя зовсім. Так, існування для батьків. Якби вони обрали домашнє навчання, напевно, я б і надалі дотримувалася їхнього ідеального плану на життя.

Все, що відбувалося, призвело до того, що я просто втекла з дому, коли стала повнолітньою. Я не залишила батькам навіть записки. Я хотіла свободи, її і отримала.

У мене були накопичення спочатку. Відкладала з грошей на шкільні сніданки і, соромно визнати, потягла готівку з батьківських гаманців. З мінімальним набором речей я поїхала на інший кінець країни разом із подругою.

Не скажу, що було легко. Навпаки, я не очікувала, що буде так складно. Декілька разів навіть виникала малодушна думка повернутися додому і знову жити рішеннями батьків, але я старанно гнала її.

В один із таких періодів, коли було дуже складно, я зустріла Олексія. Він став для мене лицарем на білому коні, який був готовий вирішити всі мої проблеми натисканням пальців, не вимагаючи нічого натомість.

Завдяки йому вирішилися більшість моїх проблем. Саме він переконав мене, що я – особистість, що впораюся з усім і для цього не потрібно повертатися до батьків.

Я дуже швидко в нього закохалася, незважаючи на те, що він був на десять років старший за мене і далеко не красень. Головне, що поряд з ним я відчувала себе значущою та коханою.

Саме тому я була рада розчинитись у ньому повністю, не слухаючи попередження подруг. Я не бачила у цьому нічого поганого. Було лише в радість дотримуватися його порад про те, що мені потрібно робити в цьому житті і таке інше.

А коли він покликав мене заміж, щасливішої за мене, напевно, не було нікого. Він розповідав, яке велике і щасливе життя чекає на нас попереду, а я кивала.

Я ніби жила з промитими мізками. Знову. Він не довіряв мені нічого робити. Навіть весільну сукню вибрав за мене. Я вважала це турботою, подруги – божевіллям. Де це бачено, щоб наречений сам плаття вибирав?

Вибравшись із однієї клітки, я з радістю забігла до другої. Як шкода, що я зрозуміла це надто пізно.

Після весілля я одразу ж загрузла в побуті. Навіть звільнилася з роботи, щоб стати хранителькою домашнього вогнища, адже Олексій поступово вселив мені думку, що це справжнє щастя для жінки. Навіщо заганяти себе на роботі, якщо можна сидіти вдома?

А через півроку я зрозуміла, що чекаю на дитину. Чоловік був щасливий, казав, що його дружина – справжня жінка, а я пишалася собою.

Вагітність проходила спокійно спочатку. Стало складніше в середині другого триместру. Не дивно, адже я чекала на двійнят. Чоловік був поруч і всіляко підтримував мене в цей непростий час.

Тільки як би він не намагався, останні місяці вагітності я практично зненавиділа своє тіло. Я була вже не тонким і дзвінким дівчиськом. Я стала важкою, набряклою тіктою. Жила лише думкою, що після народження дітей полегшає.

Після пологів справді стало трохи легше із самосприйняттям. Натомість стало набагато менше сну. Думаю, тоді мене вперше наздогнала думка, що життя повернуло кудись не туди, бо не такого майбутнього я хотіла, коли йлша від батьків.

Я думала про це все частіше, дивлячись на дітей. Не подумайте, я їх люблю, але бути поряд з ними на постійній основі – вимотує. У мене ніби знову забрали здобуту важко свободу. Моє життя знову залежало від когось, але не від мене. Навіть тіло моє мені не належало начебто.

Та й сама я повністю залежала від чоловіка. Тепер не було захоплення, лише жах від усвідомлення того, як спритно він маніпулював мною, знаючи, що раніше зі мною це вже робили.

Я почала потихеньку відкладати гроші і потихеньку підробляти в мережі. Було дуже складно, але я вирішила знову змінити своє життя. На той момент мені було всього двадцять шість, все життя попереду.

Не затягуватиму, визнаю, я знову втекла. Майже в нікуди. Тільки цього разу я сказала все чоловікові. Цілком все пояснила. Він намагався мене переконати, але це було марно. Я вже вирішила все.

Я погана мати. Втекла, залишивши дітей на батька, але я плачу аліменти і бачуся з ними кілька разів на місяць, як середньостатистичний розлучений чоловік.

Я не планую нових стосунків, не хочу від когось знову залежати. Я вільна і нарешті щаслива

КІНЕЦЬ.