Свекруха на нас дуже образилася. Не дзвонить, а якщо відповідає, то розмовляє неохоче, єхиднічає. Варто було свекрусі образитися, як вона зовсім перестала цікавитися нашою дитиною.

А чому? Захотілося їй похизуватися, і з її хизування вийшов цілий клубок наслідків! Треба було мовчки сидіти на задньому сидінні, та не викаблучуватися.

Раніше, коли тільки я водила машину, питання про те, хто з нас сидітиме на передньому пасажирському сидінні, не порушувалося.

Чоловік спокійненько сідав попереду, заздалегідь відкривши задні двері машини перед матір’ю.

Чоловік отримав права лише після появи нашої дитини, бо одразу ми купили другу машину, взявши кредит.

Оскільки, машин у нашій сім’ї стало дві, то і питання з перевезенням дитини ми вирішуємо в подвійному розмірі.

Якщо з автолюлькою все було нормально, взяв і забрав додому, то коли дитина пересіла в автокрісло, ми купили відразу два, по одному в кожну машину.

Чоловік високий, майже два метри. У нього за сидінням місця обмаль, тому в машині чоловіка автокрісло знаходиться за пасажирським сидінням, а в моїй машині дитина сидить за моєю спиною.

Якщо ми кудись їдемо разом, то на чоловіковій машині. Я не дуже люблю водити, але вважаю авто за необхідність для мобільності. А чоловікові подобається сидіти за кермом.

Зі свекрухою проблем у плані перевезення її в машині не було, до одного моменту. Вона відразу змирилася, що кукувати їй на задньому сидінні, коли чоловік сидів поруч зі мною.

А ось коли чоловік сів за кермо, вона почала вигадувати, що попереду, поряд із сином їй зручніше.

Не сперечаюся, місця ззаду поменшало. Я б не назвала свекруху товстою. Так, не дуже зручно, але можна було потерпіти. Не мені – якого дідька я мала терпіти?

Я свекрусі відразу заперечила, що раніше вона їздила ззаду і не скаржилася, тож вибачте. Тобто чоловікові вона місцем попереду поступалася, а мене вирішила посунути, з чим я не погодилася.

От якби вона з самого початку страждала ззаду, я б їй жодного слова не сказала. Адже вона не казала, що їй тісно через автокрісло, вона просто хотіла сидіти поряд із сином.

Після цієї ситуації ми з чоловіком поговорили, щойно відвезли його маму додому. Чоловік сказав, що я могла б поступитися місцем мамі, бо вона старша, і місця їй дійсно стало замало.

– Мені теж місця замало, – знизала я плечима, – я винна, що ти такий здоровило? Це в порядку речей, коли дружина поряд із чоловіком. Ми ж, коли на моїй машині з моїми батьками їдемо, я тебе назад не жену?

Чоловік почав заперечувати, що мої батьки маленькі та худенькі, а його мама трохи повніша, але я вирішила розв’язати це питання раз і назавжди.

– Давай міркувати логічно! Твоя машина – наше спільно нажите майно. Подумки поділи її навпіл: твоя половина — ліва, моя — права, так що сиджу і сидітиму на своєму законному місці!

– Чекай, чому ти машину ділиш уздовж? Можна ж впоперек, тоді обидва передні сидіння мої, і я можу посадити маму поряд.

– Ні, впоперек – не дуже чесно. Одному тоді порожній багажник, другому багатий вміст під капотом. Все навпіл, і двигун теж!

Посміялися, подумки поділили машину по діагоналі. Дійшли до того, що можна розібрати та ділити так: тобі крило, мені крило…

Жарти жартами, але чоловік зрозумів мою позицію. Я не дріб’язкова, але жертвувати комфортом не збираюся. А якщо свекрусі настільки тісно ззаду, вона завжди може викликати таксі!

Свекруха змирилася. І без претензій їздила ззаду, коли я була в машині чоловіка. Все змінилося, коли вона вирішила купити дачу. Бюджет був обмежений, тому всі її варіанти були далеко від міста.

– Син на машині, підможе, — при мені ляпнула свекруха.

– Давай їй додамо тисяч п’ятдесят. Візьмемо кредит, та швидко його виплатимо. Нехай купить щось ближче!

– Бо твоїй мамі треба буде по дві години електричкою тягнутися, вона не горить бажанням, розраховує на тебе, — запропонувала чоловікові у передчутті майбутніх проблем.

Від наших грошей свекруха гордо відмовилася і придбала ділянку з будиночком у біса на паличках.

Якщо спочатку свекруха голосніше за всіх кричала, що мені та дитині теж треба їздити на дачу заради свіжого повітря, то згодом ці крики стихли. Вона попросила мого чоловіка залишати нас удома.

Все через переднє пасажирське сидіння: їй незручно цілу годину їхати затиснувшись, а електричкою, майже дві години — довго.

Я мала затискатися, як вона вважала! Я теж не тростинка, у нас приблизно однакова комплекція. Не знаю, чому чоловік думає, що його мама повніша за мене?

Коли сварка тільки набирала обертів, я запропонувала чоловікові купити його матері машину. Сплатити автошколу, тим самим зберегти наші нерви та час.

– Я боюся! Стільки машин, усі за містом так швидко їздять, мені страшно! – Навідріз відмовилася свекруха.

У результаті перші боязкі прохання:«У тебе є час? Звози, будь ласка. Дякую!», перетворилися на вимоги подати їй до певної години або машину чоловіка без мене і дитини, або мою машину.

І нехай у моєму авто вона все одно сиділа за своїм сином, але через те, що перед ним немає керма, сидіння не так сильно відсунуте, і їй місця було більше.

Без нас чоловік їздити не хотів. Просто відвезти матір і повернутися, а в неділю поїхати за нею — він теж не хотів, жодні квіточки не коштують такої кількості бензину.

Крім того, буває, що чоловік бере підробітки на вихідні. Буває, нас запрошують у гості. Зрештою, на вечір п’ятниці ми можемо мати свої плани. Це що за обов’язкова така повинність із доставленням свекрухи на дачу?

Ні, ми не жерли в три горла те, що свекруха вирощує непосильною працею! На дачу вона їздить, щоб відпочивати. У неї там квіточки та ставок поряд.

Крісло-гойдалка в огорожі, вона сидить і в’яже всі вихідні. І ні, те, що вона в’яже, ми не носимо, бо вона в’яже на замовлення! Тож, не треба звинувачувати нас у якійсь невдячності!

Свекруха наперед знала, що не зможе розраховувати на поїздки з комфортом. Але її це не хвилювало.

Вона могла скористатися нашою допомогою, та купити дачу, на яку не треба діставатися два дні на оленях, та три на собаках. Чому не скористалася?

Так що висновок я зробила, і він мені здається єдиним вірним: свекрусі просто потрібен був привід для сварок!

Недарма ж вона спочатку мовчала з приводу переднього – заднього сидіння, а щойно чоловік сів за кермо, на мене гнати почала.

Зрештою, я взагалі відмовилася від поїздок до свекрухи на дачу. Без мене чоловік почав возити матір раз на місяць.

Але мені дуже сподобалася ідея із дачею, особливо коли робити нічого не треба. Ми з чоловіком подумали, та вирішили придбати невеликий будиночок. Почали прицінюватися.

Про наші плани я сказала батькам, вони теж спалахнули. Дача, але без городу! У мене тато із села, у нього стійка алергія на садово-городні роботи.

З чоловіком порадилися, бо батьки запропонували вкластися п’ятдесят на п’ятдесят. Нас такий варіант повністю влаштував.

У результаті, ми з батьками купили дачу, вона у спільній власності наших двох сімей. З поїздками проблем немає, бо батьки також мають автомобіль.

І часто таке буває, що нашого сина вони беруть із собою, а ми з чоловіком кайфуємо вдвох удома.

Як тільки свекруха дізналася, що ми стали співвласниками дачі, то її, мало на місці не розірвало. Вона образилася, що ми з нею в дачу не вклалися!

Ми ж пропонували, але яке це має значення, якщо людина збиралася образитися? Зажадала вона від нас оплату автошколи.

Тільки у нас уже можливості не було, бо на купівлю дачі ми вклали наші гроші, та взяли невеликий кредит. Другий кредит свекрусі на машину став би нам шкодити. Пізно свекруха очухалася!

Ми з чоловіком їздимо на нашу – батьківську дачу. Без умов, без претензій, без вимог. Мої батьки завжди здатні на адекватний діалог.

І навіть, коли буває таке, що тато не їде на дачу, то мама спокійно в нашій машині сидить на задньому сидінні. І мамі нормально!

Що, я сволота, яка не пожертвує комфортом заради рідної мами? Ні. Просто до нашої з батьками дачі їхати лише тридцять хвилин.

Не вийшло у свекрухи мене прогнути. Не вдалося зобов’язати мого чоловіка постійно кататися на її дачу.

Чоловіка розумію! Він хоче відпочивати зі мною та сином. Не пошанували свекруху, як вона вважає, а в докір їй, ще й дачу купили! От і образа! Та й прапор їй у руки! Слушно я міркую?

КІНЕЦЬ.