Мій старший брат Євген завжди вважав себе розумнішим і кращим за інших. З чого в голові народилася і проросла ця думка, незрозуміло: ми з ним зі звичайної сім’ї. Батьки наші – звичайні працівники, і нас вони так виховували.

Тому віра Женьки у золоту рибку – лише його проблема. Я це пояснюю собі простим небажанням багато працювати, щоб чогось досягти.

Коли я школяркою підробляла влітку в продуктовому магазині, щоб накопичити на перші крихітні золоті сережки, він вже був студентом, виконував якісь сумнівні доручення всяких каламутних типів.

Звичайно, це нічим добрим не закінчилося.

– До армії підеш! Інститут не для таких дурнів, як ти! Освіта – це привілей! Не хочеш вчитися, отже будеш служити, не хочеш служити – на завод працювати! – лаявся батько.

– Як скажеш, – тільки косо посміхався мій братик.

Зрозуміло, на службі в армії такий 21-річний хлопець зміг чудово влаштуватися і ніяких життєвих уроків не засвоїв. Женя почав там торгувати якимись препаратами, попався і навіть відсидів на гауптвахті.

З того часу минуло вже багато років. І чим тільки Євген весь цей час не займався – і машини з Європи ганяв, і якісь котеджі продавав, і навіть намагався якийсь концерт реперів у нашому місті організувати. Зрозуміло, що жодних бажаних мільйонів усі ці метання йому не принесли.

Батько наш пару років тому пішов з життя – далася взнаки важка робота. Я давно одружена, взяли з чоловіком іпотеку, мріємо про дачу. І, зрозуміло, весь цей час ми з мамою намагаємось вставити мізки Євгену, не опускаємо руки.

Остання ідея брата – торгівля в інтернеті. Зрозуміло, цей авантюрист взяв собі на думку, що там заробляють мільйони. Хтось, звісно, ​​і заробляє – із продуманою бізнес-моделлю, стратегією, інтенсивною роботою.

Але “давай купимо якусь фігню та впаримо її лохам втридорога” – це не стратегія.

Коли брат звернувся до нас із чоловіком із проханням позичити грошей на бізнес, наша відповідь була негативною. Знаючи Женьку все життя, я б йому пробку від пляшки не довірила, не те що гроші.

Але, на жаль, кредити зараз отримати досить легко, і Євген зі своїм партнером таки знайшли гроші закупили якусь шалену кількість ковдр.

Через пів року після цього брат подзвонив і сказав:

– Олю, у мене проблеми. Заїду ввечері на розмову!

– Ну, зрозуміло, проблеми, а що ще! – Відповіла я, вже морально готуючись до майбутнього спілкування.

Увечері Женя приїхав і одразу ввів нас у курс справи:

– Коротше, Оля, прогоріли ми з цими ковдрами. Винні тепер банку мільйон гривень, а відсотки капають.

– Чому я не здивована? – Усміхнулася я.

Чоловік стримано мовчав, хоч і йому було що сказати.

– Але ти не смійся, послухай. Я все спланував. Загалом ми продаємо батьківську квартиру, я повертаю банку гроші, беру знову кредит і вкладаю в новий товар – там схема взагалі точна! За рік гроші відбиваю і купую мамі квартиру, – випалив брат і замовк, задоволений собою.

– Ти очманів, чи що? Просто заради інтересу – а де весь цей час мама повинна жити? – Уточнила я.

– Як де? У вас, звісно. Я сам по кутках мотаюся, зі мною їй не можна, – не кліпнувши оком, відповів Женя.

Я набрала більше повітря в легені, і, намагаючись зберігати спокій, відповіла:

– Я не буду читати тобі нотації – у твої 45 років вже пізно. Але чи ти реально думав, що ми погодимося? Женя, ти вже зовсім збожеволів?!

– А чого? Діло точно піде! Ну, трохи з товаром помилились. Але зараз прокрутимо вдруге – всіх вас забезпечу! – Не заспокоювався цей горе-бізнесмен.

– Так, давай крокуй звідси, бізнес чекає! – Розлютилася я.

– Ну і добре! Тоді піду прямо до матері! – Пригрозив мені Женька.

– Так, а вона прямо розтане і погодиться! Ти їй 10 тисяч гривень не можеш віддати, які два роки тому займав! Йди давай! – Випроводила я братика за двері.

А мамі, звичайно, треба про всяк випадок пояснити. Але вона свого сина краще за мене знає – це її біль і важка ноша. Не хочеться говорити такі слова, але всі в нашій родині розуміють, що до Жені застосовна лише одна приказка: “Горбатого могила виправить!”

КІНЕЦЬ.