Задзвонив домашній телефон. Серце Ірини тривожно заколотилося. “Щось трапилося” – промайнуло у неї в голові. Артем мав повернутися з роботи чотири години тому. Вона з тривогою підняла трубку телефону і тихо, майже пошепки, озвалася:-Так, я слухаю вас.

У телефоні трохи помовчали, а потім жіночий голос спитав:-Це Ірина Ігорівна?-Так, розгублено підтвердила вона.-Я знаю, що вашого чоловіка зараз немає вдома.Серце Ірини заколотилося і його стукіт віддавався у всьому тілі, а в голові промайнуло:

“Щось трапилося з Артемом».-Що?! Що з Артемом?! – вже майже кричала вона в трубку.

-А нічого, не треба так хвилюватися. Я хотіла вас попередити, так, чисто із жіночої солідарності, він зараз у своєї коханки. Так що коли він затримується, ви не хвилюйтеся і не переживайте. Награється досхочу і з’явиться додому, як ні в чому не бувало і почне вам брехати і викручуватися, а вірити цій брехні чи ні, ваша справа.

Розмова на тому кінці дроту обірвалася, пішли гудки. Приголомшена Ірина стояла, слухала гудки. Від стукоту вхідних дверей вона здригнулася і ніби прийшла до тями.-Іра, – вигукнув Артем з коридору, -Іра, ну де ж ти? Іди сюди, зустрічай чоловіка. Це тобі.Артем простяг Ірині троянди.

-Дякую, – розгублено сказала Іра, – з якого випадку?-Просто так. Згадав, що давно дружині квіти не дарував, – усміхнувся Артем, – я у ванну, вечеряти не буду, втомився. Всі пояснення після душі.-Іра, давай чаю поп’ємо, втомився дуже.Ірина готувала чай, а сама була, як у якомусь сні. “Невже можна так прикидатися?»- думала вона.

-Уявляєш, Іро, колесо пробив, довелося у шиномонтаж поїхати, а там черга. Ось і все, ну всюди нерви, втомився. А ти що мовчиш?-А що не було від кудись зателефонувати, попередити, що ти затримуєшся? – відповіла питанням на питання Ірина.

-Та якось поруч не виявилося телефонної будки, а надовго відлучатися з черги не наважився. А що за тон, що ти не задоволена? Я втомлений, і маю вислуховувати якісь претензії.-Мені зателефонували, сказали, що ти у коханки розважаєшся.Артем поперхнувся чаєм, закашлявся і промимрив

:-Хто зателефонував? Що за маячня?-Не знаю, чи представилися. Так це правда, ти зраджуєш мені? Говори тільки правду, не треба брехати, ненавиджу брехню.

-Іро, почекай, все те, що ти називаєш зрадою, зовсім не зрада. Це всього лише чоловічий відпочинок.-У сенсі? – Здивовано підняла брови Ірина, – Так у тебе нікого немає і це все брехня?-

Ні, я зустрічаюся з жінкою, але це до зради не має жодного стосунку. Я у неї розслабляюсь, відпочиваю, почуваюся чоловіком. Вона на мене чекає завжди гарна, в хорошому настрої і завжди рада мені. Це просто чоловічий релакс.У Ірини від образи виступили сльози, але намагалася триматися, щоб не розплакатися. Якщо вона зараз розплачеться, він почне нервувати, кричати, тому що він не виносив жіночих сліз і поговорити не вдасться, а вона хоче все з’ясувати, тут і зараз.

-Так це сама, що не є, справжня зрада. А що тобі вдома не відпочивається, що ти набік побіг? А вдома, ти що, не почуваєшся чоловіком? – обурювалася Іра.

-Вдома? – Перепитав Артем, – Вдома я чоловік і батько, а не чоловік – це різні поняття. А що я бачу вдома? Тебе в тапочках та халаті або на крайній випадок у джинсах та у футболці, нескінченні проблеми, то дочка грубить, то син від рук відбився, то кран тече, то ремонт не погано б зробити.

Як я можу відпочивати вдома? І потім, те, що ти вважаєш зрадою, зовсім не зрада, – твердо сказав Артем, – зрада – це зрада. Якби я кинув тебе з дітьми і пішов до іншої, то це була б зрада. Так що не накручуй себе. Йти від тебе я не збираюся. Сім’я це святе, це мій тил, це моя фортеця. Сім’я – це праця, а від будь-якої праці потрібний відпочинок.

-Ух ти! Як ти заговорив? Це в тебе такий захист, чи ти насправді так думаєш? Від таких промов Артема, Ірина почала злитися.-Ніякий це не захист. Всі чоловіки мають коханок, так вже ми влаштовані, настав час тобі про це знати.

-А я виявляється тебе зовсім не знаю, – сумно сказала Ірина, – чотирнадцять років з тобою живу і не знала, що ти за чоловік. А якщо я почну розслаблятися з кимось із чоловіків, як тобі таке?Обличчя Артема спотворилося від злості і він прошипів:-Тільки спробуй, дня з тобою не проживу. Ти-жінка, знай своє місце.Розмова набувала скандального повороту:

-І Де ж моє місце? – Ірина не впізнавала свого чоловіка.-З дітьми, на кухні і поряд з чоловіком, – сказав Артем, – набридла ця нікчемна розмова. Я йду спати. Ти як, ще постраждати хочеш, чи теж підеш зі мною спати? Ходімо, я тебе втішу і всі твої печалі розвію.

Ірина відвернулася до вікна і тихо плакала. Вона не хотіла, щоб він бачив її сльози, їй було боляче. Зараз, поряд з нею не Артем, а зовсім чужа їй людина, такою вона побачила його вперше.Наступного дня Іра відправила дітей до школи та пішла до мами. Мама Іри з порога зрозуміла, що у дочки щось трапилося.

-Моя дівчинка, так скучила, – сказала мама, – я завжди сумую за тобою.-Мамо, яка ж я дівчинка, вже майже 40 на носі,- і Ірина розплакалася.-Ну що ти, доню, що трапилася?Ірина розповіла матері про все, що сталося вчора.-От негідник, – обурилася жінка, – і що ти Іро, збираєшся з усім цим робити?

-Не знаю, мамо. Виявилося, що Артем не та людина, яку я знала. Чи час його змінив, чи він був таким і що я дітям скажу, якщо розлучуся з ним?

-Такі ми жінки, завжди чогось боїмося, а вони бачиш, нічого не бояться і не думають, як дружині та дітям про все це зізнатися. Я такою була, як ти, всього боялася. Твій батько теж не щадив мене, гуляв відчайдушно. Боляче мені було, ще й приховувала від усіх. Від вас дітей, все ж таки батько, не хотілося вас посвячувати в це, від батьків приховувала.

Мої батьки жили душа – в душу, мене б не зрозуміли, дізнавшись про пригоди зятька. Від усіх ховала, хотіла сім’ю зберегти. Жила з ним, а в глибині душі ненав_діла його.-А я і не знала, що у вас з татом ось так все було, – здивувалася Ірина.

Приховувала я все. Як же важко все це тримати в собі. Так що донечко, обдумай все, чи є в тебе сили на те, щоб все приховувати, прикидатися, що у вас у родині все добре і лягати в ліжко з чоловіком, знаючи, що в нього є інша і за все це ненав_діти його, а потім почнеш і себе ненав_діти за те, що терпиш усе це.

Вислухавши маму, Ірина зрозуміла, що не зможе довго вдавати, що все добре, і не бажає терпіти зради чоловіка. Вона прийшла додому, зібрала всі речі Артема, запакувала їх і виставила у коридорі біля входу.Артем не очікував такого повороту.

-Ти розумієш, що ти руйнуєш сім’ю?! – вигукував Артем, – це ти зраджуєш нас усіх і дітей у тому числі. Я піду і не пропаду, один не залишуся. А ти? Тобі 40, кому ти потрібна з двома дітьми?

-Іди, просто йди,- Ірі не хотілося витрачати нерви і сили, як виявилося, на чужу їй людину.-Що ти скажеш дітям?- посміхаючись, спитав Артем.-

Правду.