– Андрію, вставай! Запізнишся! – Маша вкотре зазирнула до спальні, щоб розбудити чоловіка.

– Зараз, зараз… Вже підвівся, –  озвався сонним голосом Андрій.

– Я тебе останнім часом зовсім не бачу. Увечері ти приходиш близько одинадцятої, потім спиш, прокидаєшся і знову на роботу. Це просто зачароване коло якесь.

– Вихідні – суцільні відрядження. Я скоро забуду, як ти виглядаєш! – Марія почала розмову на тему, яка останнім часом у їхній квартирі була з розряду наболілих.

– Ну що робити, зай, робота… Головний насідає не лише на мене, а взагалі на всіх. А в мене посада така, що зобов’язує… – відповів Андрій, зайшовши на кухню.

– Ну, звичайно… Крім роботи, у тебе ще й дружина є, якщо що! Давай, сідай снідати, бо охолоне все.

– Я пам’ятаю, що дружина є. Я тобі пропонував продати цю квартиру і купити меншу, але в центрі. Зате я швидше добиратимуся до дому, –  продовжив розмову Андрій.

– Ну, звичайно, продати… Ця квартира – пам’ять від мами. І потім – я просто не уявляю собі життя в іншому районі.

– Я тут виросла, все знайоме, рідне. У мене навіть нема думки продати її, –  скривилася, як від зубного болю, Маша…

Андрій поспішно поснідав і поїхав на роботу. А Маша залишилася сама і вирішила, перш ніж зайнятися справами, зателефонувати до салону та записатися на манікюр.

…Машу виховувала одна мати. Свого батька дівчинка ніколи не бачила, а мама про нього нічого не розповідала. Єдине, що подарував їй батько – гарне по-батькові Сергіївна.

Коли Марійці було дев’ятнадцять, трапилося нещастя – мати важко захворіла і раптово покинула цей світ. Той період Марія досі згадувала зі сльозами на очах. Було дуже тяжко.

Мама була єдиною близькаою та рідною для неї людина – пішла так рано. Дівчина залишилася зовсім одна у трикімнатній квартирі. Спочатку було навіть трохи моторошно, але поступово вона звикла.

Маша перевелася на заочне відділення, влаштувалася працювати. Там і познайомилася із майбутнім чоловіком Андрієм.

Спочатку просто зустрічалися, а потім вирішили одружитися. Андрій зробив пропозицію. Маша погодилася, бо справді покохала Андрія.

Тільки після весілля дівчина знову відчула себе щасливою та коханою. Поруч із нею з’явилася близька людина, з якою вона планувала розпочати нове життя.

На той час вона вже отримала диплом, тому планувала якнайшвидше стати мамою.

Але за три роки шлюбу первісток у пари так і не з’явився. Марія вирушила на обстеження, здала цілу купу аналізів, напружено чекала на результат. І тут на дівчину чекав черговий удар долі. Діагноз безпліддя пролунав, як вирок.

Маша довго не наважувалася розповісти про те, що сталося, чоловікові. Він так мріяв про хлопчика, як його водитиме на футбол і братиме з собою на рибалку. А тепер що… Тепер усі його мрії впали.

Дівчина ходила сама не своя від горя.

– Машо, що трапилося? Ти останнім часом сама на себе не схожа, – вкотре запитав Андрій.

– Нам треба поговорити, –  зважилася Марія.

– Поговорімо, звісно. Я ж бачу, що з тобою не все гаразд. На роботі якісь неприємності? – спитав Андрій.

– Ні, не на роботі. Андрію, у нас з тобою ніколи не буде дітей. Я обстежилася, й лікарі підтвердили діагноз, – сказала Маша хрипким, наче не своїм голосом.

Андрій помовчав кілька секунд, потім зітхнув.

– Ну, значить, житимемо без дітей. Адже ми не одні такі. Головне, що ми кохаємо одне одного, а відсутність дітей – це ще не кінець світу.

– Будемо з тобою їздити на відпочинок, насолоджуватимемося спокоєм та тишею, – з усмішкою сказав Андрій і обійняв дружину.

– Ти справді так думаєш? – Перепитала Маша невпевнено.

– Ну звісно. Ось у нас на роботі Шмельов є, вони також без дітей живуть. Їм уже по сорок п’ять. Дружина виглядає, як огірочок, із курортів не вилазять.

– Не засмучуйся. А якщо ти втомилася, пропоную тобі поїхати до санаторію. Відпочинеш, розслабишся.

– Ні, мене з роботи не відпустять, – заперечливо похитала головою вона.

– Слухай, а може тобі звільнитися? Хоч відпочинеш нормально. А потім, як захочеш, знайдеш нову роботу. А не захочеш – у Шмельова он дружина теж домогосподарка.

– За порядком у будинку теж треба стежити, та й вечері для коханого чоловіка готувати. Ми, до речі, їсти сьогодні будемо чи ні? – жартівливо щипнувши її за бік, спитав Андрій.

– Так, звісно, зараз розігрію, – витираючи сльози, відповіла Марія.

З того часу дівчина стала почуватися набагато краще. Немов важкий камінь із душі зняли…

Марія вчинила так, як порадив Андрій. Спочатку звільнилася з нелюбимої роботи. Відпрацювавши два тижні, вона поїхала до санаторію.

Андрій не зміг через завантаженість на роботі. Але Маша вважала, що так буде навіть краще. Їй треба було побути одній…

Вона чудово провела час у новій обстановці, переосмислила все, що з нею сталося останнім часом. Звичайно, вона мріяла і про дітей, і про велику родину.

Але й у словах Андрія теж була частка правди. Далеко не у всіх сім’ях є діти. І ці люди живуть щасливо, насолоджуються щодня і знаходять щастя в іншому.

Далі дівчина знову вирішила наслідувати пораду чоловіка. Поки що на роботу влаштовуватися не стала. Затіяла у квартирі невеликий косметичний ремонт, частково оновила меблі, купила багато різних приємних дрібниць.

Потім зайнялася власним зовнішнім виглядом та гардеробом: записалася до косметолога, пройшлася крамницями. Життя справді змінилося, і не в найгірший бік.

Маші подобалося дбати про Андрія. Щодня вона готувала смачну вечерю. Намагалася здивувати чоловіка кулінарними вишукуваннями. Він також, у свою чергу, дбав про неї.

Рекомендував більше відпочивати, нахвалював кулінарний талант, намагався робити компліменти. Періодично Андрій запрошував Машу в кіно та ресторани. Все було дуже добре. Навіть, якось надто добре…

…Провівши чоловіка на роботу, Марія вирушила в салон краси. Біля під’їзду її зупинила незнайомка.

– Маріє, а я на вас чекала. Ви ж Марія? – з несміливою усмішкою перепитала дівчина.

– Так, а ви … – Маша уважно подивилася на незнайомку.

Жінка була при надії. Судячи з живота, що округлився, місяць п’ятий або шостий.

– А я кохаю Андрія. І він мене теж кохає, розумієте… Ми вже два роки зустрічаємось. У нас все гаразд, – Почала розповідати незнайомка.

Марія спочатку навіть не вникла у сенс почутого. Тільки потім до неї почало доходити, що йдеться не про якогось там Андрія, а про її власного чоловіка, якого вона буквально дві години тому поцілувала в щоку і відправила на роботу.

– Зачекайте! Тобто ви хочете сказати, що ви і мій чоловік коханці? – перепитала Маша, відчуваючи як тремтить її голос від нервової напруги, що наринула.

– Ну, називайте це, як хочете! Але ми з ним кохаємо одне одного. Ми разом два роки, і це не просто якась швидкоплинна інтрижка…

– І що ж ви хочете від мене? – впевненіше спитала Марія.

– А ви що, не розумієте? Я при надії. Дитині потрібний батько. Але ж вам цього не зрозуміти, ви ж не можете мати дітей, от і… – незнайомка не встигла домовити, бо Марія обірвала її на півслові.

– Досить! Ідіть ви зі своїм малюком знаєте куди!

Вона повернулася до квартири, випила одним махом склянку води. Почуття переповнювали її. Спочатку вона хотіла зателефонувати до чоловіка, але говорити банально не могла – у неї зник голос…

Про те, що вона безплідна, Маша розповідала лише одній людині – Андрієві. Значить, ця жінка отримала інформацію від нього.

…До вечора Марія трохи заспокоїлася. Сьогодні вона не готувала вечерю, а збирала речі чоловіка. Зверху в пакеті поклала іграшки, які колись купувала, ще не знаючи про нещасний діагноз. Андрій повернувся з роботи і виявив біля дверей поклажу.

– Це що за валіза? А іграшки? Маріє, це викинути? – спитав Андрій, увійшовши до передпокою.

– Якщо хочеш, то можеш викинути. Це твої речі. Тобі вирішувати, як ними розпоряджатися. А іграшки, швидше за все, вам із твоєю дівчиною знадобляться за кілька місяців.

– Значить, Катюша була в тебе… Ну, так навіть краще. Я йду, – спокійно сказав Андрій, навіть не подумавши порозумітися.

– Прощавай. Поверни ключі від квартири.

– Машо, якщо чесно і справедливо, квартиру потрібно поділити. Я ж теж у неї гроші вкладав, меблі, наприклад, деякі, сантехніку…

– Тим паче у Каті орендована квартира, а в нас скоро буде дитина. Ну, ти мусиш мене зрозуміти. І потім, навіщо тобі стільки квадратів…

– Що? Розділити? Мою квартиру? Ти не від світу цього чи що? Чесно?! А я нічого не знаю про чесність, бо жила в суцільній брехні. А квартира ця моя, і тільки моя, прокинься! Каті привіт і будь щасливий!

Сказавши ці слова, Маша зачинила перед його носом двері… Коли затихли кроки, тепер уже колишнього чоловіка, на сходах вона раптово згадала про те, як наполегливо Андрій пропонував продати квартиру, щоб купити іншу.

Марія дякувала Богові за те, що не погодилася на цю пропозицію. Залишилася б вона біля розбитого корита, та й квартира справді була дорога їй, як пам’ять про матір.

…Перший час вона почувала себе ніяково. А потім якось життя поступово налагодилося. Маша влаштувалася на роботу в туристичну фірму, почала багато подорожувати, купила абонемент у фітнес-клуб.

Тепер жінка живе зовсім інакше. На роботі її цінують та поважають, з’явилися нові друзі та знайомі. Маша почувається щасливою та самодостатньою.

А діти – справді не найголовніше у житті. Можна жити щасливо і без дітей, тому що сльози та розчарування приходять у життя разом із зрадою близької людини. А відсутність чи наявність дітей – тут зовсім ні до чого…

А ви що скажете з цього приводу? Пишіть свої думки в коментарях. Ставте вподобайки.