За тиждень до весілля я скасувала урочистість. Все тому, що мій коханий ще не забув свою колишню дружину. Зараз мені 36 років, і я зірок із неба ніколи не хапала. Так, я мала чоловіків, з якими я зустрічалася і навіть жила з ними разом.

Але заміж мене ніхто з них чомусь не покликав. На молодиків я ніколи не заглядалася, мені подобалися чоловіки, які вже чогось досягли в житті. Але треба зважати на те, що у них є минуле.

Саме таким і був Ілля. Ми познайомились із ним на корпоративній вечірці. Високий, представницький, забезпечений, він був у розлученні та вмів гарно себе поводити з жінками. Через кілька місяців я запропонувала йому переїхати до мене. Навіщо даремно час гаяти? Ілля не заперечував.

Я знала, що в нашому місті живуть і його діти – 9-річні хлопчики-близнюки, і колишня дружина, але я з ними ніколи не зустрічалася. Ми з Іллею вирішили, що поки не час їх турбувати.

А за пів року він зробив мені пропозицію. Якщо чесно, я ні про що таке не мріяла, але швидко звикла до ролі нареченої. Проте, навіть після рішення одружитися мій наречений не поспішав мене знайомити зі своїми дітьми.

Коли ж я вкотре запитала в Іллі про синів, з’ясувалося, що вони разом із мамою поїхали з міста на все літо до бабусі та дідуся. Ну, не судилося нам зустрітися. Я особливо не засмутилася і продовжила готуватись до приємного заходу.

Ми з Іллею не планували пишної урочистості, але мені хотілося, щоб друзі та рідні розділили з нами наше маленьке свято. Я вмовила коханого на виїзну церемонію з живими квітами та білими голубами. І ось, за тиждень до весілля Ілля спокійним тоном сказав мені, що до міста повернулися його діти та колишня дружина.

– Запросімо їх до нас на весілля? Думаю, в ресторані ще можна замовити кілька додаткових місць – запропонувала я.

– Ну, не знаю, якщо ти хочеш. Давай покличемо – байдуже знизав плечима Ілля.

Наступного ж дня ми поїхали знайомитись із синами мого майбутнього чоловіка. Двері будинку відчинила Світлана, їхня мати. Коли я побачила свого нареченого поряд із колишньою дружиною, у мене стислося серце.

Вони дивилися один на одного зі сльозами на очах. Було помітно, що вони кохають один одного, але чомусь таять образу. Поруч бігали та сміялися їхні сини. Я відчула себе зайвою в цій сімейній ідилії, наче я – зла відьма, яка забирає принца від своєї принцеси.

Така роль мені не до душі. Після знайомства я перепросила і поїхала додому одна, пославшись на головний біль. Увечері, коли Ілля приїхав до моєї квартири, ми відверто поговорили.

Він зізнався, що розлучився зі Світланою через дурість, а тепер зрозумів, що завжди любив тільки її. Я не стала тримати коханого. Та й навіщо? Адже я все бачила на власні очі.

На ранок Ілля мовчки зібрав речі та поїхав до колишньої. Сподіваюся, у них все налагодиться. Мені ж залишаються клопіт зі скасування урочистостей та обдзвони знайомих з вибаченнями. Що ж, мабуть, моє щастя чекає на мене в іншому місці.

КІНЕЦЬ.