Марина Василівна на кухні допомагала дочці нарізати салат. Сьогодні був особливий день – її онуку Дімі виповнювався рівно рік.

З цієї нагоди Валерія вирішила влаштувати ближче до вечора невеликі посиденьки із близькими.

– Мамо, ти думаєш, ми встигнемо?

– Запитала вона, нервово розминаючи сайру виделкою по тарілці.

– Звичайно, люба!

– Усміхнулася Марина Василівна, накриваючи пиріг фольгою. – Ми вже стільки приготували! Гостей буде не багато?

– Так, тільки найближчі: свекруха та хрещені батьки… Разом із нами восьмеро людей, – пояснила матері Валерія.

– Тим більше тоді не переймайся! Всім їжі вистачить, – усміхнулася у відповідь жінка.

– Ага, – зітхнула дівчина, перевіряючи список страв, які вони мали приготувати. – Головне, щоб усі залишилися задоволені…

У цей момент пролунав дзвінок у двері. Валерія кинулася відчиняти, думаючи, що це прийшли хрещені.

Проте, натомість вона побачила перед собою свою свекруху. Тетяна Святославівна впевнено йшла вперед. Слідом за нею у квартиру протиснулися дві незнайомі жінки, та два чоловіки.

– Привіт, Лєрочко! – радісно вигукнула Тетяна Святославівна, обіймаючи розгублену невістку. – Познайомся, це мої друзі: Ольга, Віра, Іван, та Олексій. Вони довідалися, що я йду на день народження онука, і теж захотіли привітати Діму!

Валерія оніміла від подиву. Вона не чекала на такий поворот подій. “Як же так? Навіщо свекруха притягла із собою четверо гостей?” – майнуло в неї в голові.

Однак, перш ніж вона встигла щось сказати, гості з незворушним виглядом пройшли до зали, де стояв накритий стіл.

– Яка затишна квартирка! – зауважила одна з жінок, оглядаючись довкола. – Прямо, як у казці!

– Дякую, – зніяковіло пробурмотіла Валерія, намагаючись приховати свою розгубленість.

Гості попрямували до столу, що був накритий для невеликого застілля, і зайняли чужі місця.

Валерія подивилася на матір, ніби питаючи, як їй бути з непроханими гостями, але та лише знизала плечима.

За десять хвилин у двері знову подзвонили. Це прийшли хрещені маленького Діми.

– Треба ще шукати стільці, – невдоволено пробурчала Валерія.

– Я зараз збігаю до сусідів, – заметушилась Тетяна Святославівна.

Однак вона повернулася не одна. Слідом за нею у квартиру увійшли сусіди, несучи з собою по два стільці. Валерія подякувала літній парі за допомогу, але замість того, щоб піти, вони залишилися.

Тетяна Святославівна заметушилась, і стала з важливим виглядом розсаджувати всіх на місця.

Валерія із сином на руках залишилася стояти біля столу, намагаючись зрозуміти, що робити далі.

Приготовлених страв явно було замало для такої великої кількості людей.

– Ну що ж, почнемо! – весело запропонувала Тетяна Святославівна, розливаючи напої по келихах. – За нашого маленького іменинника!

Всі підняли свої келихи, вимовляючи тости, та привітання. Валерія спробувала зберігати спокій, хоча ледве стримувалась, щоб не влаштувати скандал, і не вигнати з квартири чужих людей.

– Як можна було привести із собою стільки народу без попередження? – Прошепотіла вона чоловікові, й передала йому сина.

– Лєрочко, люба, ти чого стоїш? Сідай! – сказала Тетяна Святославівна, помітивши збентежене обличчя невістки.

– Встигну, – холодно відповіла Валерія, з розгубленістю дивлячись за тим, як гості розтягують їжу.

Найбільше їли гості свекрухи. Вони не дбали про те, щоб дісталося решті.

Їжа швидко закінчилася, і гості почали перешіптуватись між собою, мабуть, розуміючи, що господиня була не готова до такої кількості гостей.

Валерія відчула себе ніяково, і густо почервоніла від незручності, в яку її поставила свекруха.

– Ви знаєте, я просто не очікувала, що буде так багато народу, – нарешті зважилася сказати дівчина. – Мені дуже шкода, що їжі мало…

– Нічого страшного, люба! Я зараз все вирішу! – підбадьорила її Тетяна Святославівна і, вискочивши з-за столу, побігла на кухню.

Через пару хвилин, прийшовши до тями, Валерія поспішила слідом за безцеремонною свекрухою.

Дівчина застала її біля холодильника. Вона копалась у ньому і витягала все, що вважала їстівним.

– Поставте все на місце! – Скомандувала Валерія. – Не пам’ятаю, щоб я лазила у вашому холодильнику!

Тетяна Святославівна обернулася, і з подивом дивилася на бліде обличчя невістки.

– Цікава яка! Чим ти зібралася годувати гостей? – Жінка закрила холодильник, і узялася в боки.

– Своїх гостей годуйте самі! – відрізала у відповідь Валерія. – Я кликала всього п’ятеро людей!

– Тобі шкода? Люди прийшли привітати твого сина, а ти ще й не задоволена! – обурено сплеснула руками жінка.

– Мій син не потребує привітань людей, яких бачить вперше та востаннє! – Валерія підійшла до холодильника, і почала складати продукти назад.

Свекруха продовжувала стояти посеред кухні, наче не знаючи, що тепер робити.

В її очах читалися одночасно і здивування, і невдоволення. Вона ніколи не думала, що її добрий намір може призвести до такої напруженої ситуації.

– Ти завжди така грубіянка, – процідила вона крізь зуби, роблячи крок назад.

Валерія, зібравшись з духом, рішуче подивилася на свекруху:

– Якщо ви хочете залишитись тут, то припиніть командувати! Це мій дім, і я вирішую, хто і коли приходить сюди.

На мить запанувала мовчанка. Потім Тетяна Святославівна важко зітхнула і, притиснувши руку до грудей, сказала:

– Гаразд, гаразд… Я зрозуміла тебе. Просто хотіла допомогти.

Попри те, що її голос звучав скривджено, у ньому досі залишалася нотка роздратування.

Валерія опустила очі, відчуваючи, як напруження починає спадати. Вона знала, що треба розрядити ситуацію, інакше вечір остаточно піде нанівець.

– Повернімося до гостей. Можливо, знайдемо спосіб виправити ситуацію.

Вони разом вийшли з кухні, намагаючись виглядати спокійніше, ніж почували себе.

У залі продовжувало кипіти жваве спілкування, хоча багато гостей вже помітили, що атмосфера змінилася. Хресні Діми сиділи поруч, і мовчки спостерігали за тим, що відбувалося.

Валерія підійшла до чоловіка, який сидів навпроти гостей, тримаючи навколішках свого сина. Він хоч і виглядав стурбованим, але намагався підтримувати гарний настрій.

– Сашко, – пошепки звернулася до нього Валерія, – треба терміново розв’язати проблему з їжею. Що робитимемо?

Чоловік задумливо глянув на дружину, потім перевів погляд на гостей. Він розумів, що ситуація вийшла з-під контролю, і треба діяти швидко.

– Замовмо піцу, чи суші, – запропонував він. – Це найшвидший варіант. Я можу подзвонити зараз.

Валерія кивнула, погоджуючись із його пропозицією. Вона взяла телефон із полиці, та почала шукати номер служби доставлення.

Через кілька хвилин замовлення було зроблено, і Валерії вдалося трохи розслабитися.

Тим часом Тетяна Святославівна підійшла до гостей, і стала перепрошувати за затримку.

Усі розуміли, що свято вийшло далеко не таким, яким його планували, але намагалися зберігати позитивний настрій.

Коли їжу було доставлено, всі полегшено видихнули. Піца і суші виявилися дуже доречними, і гості взялися за їжу з апетитом.

Атмосфера поступово ставала менш напруженою, і навіть Валерії вдалося трохи заспокоїтися.

Увечері, коли гості почали розходитися, свекруха підійшла до Валерії, й тихенько запитала:

– Не хочеш попросити вибачення?

– За що? – Здивувалася Валерія.

– За те, як повелася…

– А як я повелася? Хіба це я притягла в ваш будинок на день народження до вашого сина незнайомих людей? Хіба це мої гості з’їли всю їжу?

– Хіба це вам довелося додатково витрачатися на замовлення їжі? – не стрималася невістка, і засипала жінку запитаннями.

Тетяна Святославівна здивовано роззявила рота. Подібних слів від Валерії вона явно не чекала.

– Отакої… і це замість подяки за те, що я врятувала ваш вечір, – похмуро промовила вона і, схлипуючи від образи, побігла до передпокою.

За кілька хвилин стукнули вхідні двері, що означало лише одне – свекруха пішла.

Невже вона щиро вважала, що не сталося нічого такого, за що Валерія могла б на неї ображатись? А як би ви вчинили в подібній ситуації?

КІНЕЦЬ.