Юлія поверталася з Італії після кількох місяців роботи, і відчуття радості від того, що скоро побачить чоловіка, змішалося з хвилюванням.

Вона так скучила за домом, за рідними стінами, за тими простими, але важливими моментами, коли ти знаєш, що вдома на тебе чекають.

Чоловік, Сергій, обіцяв зустріти її на вокзалі, адже Юлія телефонувала йому ще з аеропорту, повідомивши, що її рейс затримується.

Вона чекала його дзвінка або хоча б повідомлення, але нічого не було. Це вже почало насторожувати. Якось не характерно для нього, подумала Юлія. Він завжди намагався бути уважним, навіть коли працював.

Коли Юлія дісталася до свого будинку, виявилося, що чоловіка вдома не було. Вона поцікавилася у сусідів, але вони сказали, що давно його не бачили.

Роздратована, але не підозрюючи нічого серйозного, Юлія увійшла до квартири. Вона думала, що це просто якесь непорозуміння, можливо, робочі справи або просто затримка.

Але коли вона відкрила двері в спальню, то побачила те, що навряд чи могла уявити навіть у найгірших своїх снах.

У ліжку, спали її чоловік і… її подруга, Ірина. Обидва були глибоко занурені в сон, не помічаючи, що Юлія стоїть на порозі. Спершу їй здалося, що це просто якась ілюзія, жарт, який ось-ось розсіється. Але ні, все було реальним.

Юлія застигла, не знаючи, що робити. Вона почала рухатися назад до дверей. Ірина, мабуть, почувши якийсь звук, прокинулася першою. Її погляд був спочатку здивований, а потім її очі широко розкрилися від несподіванки, коли вона побачила Юлію.

“Юліє… ти… ти приїхала раніше?” — збрехала Ірина, намагаючись виглядати природно, але її голос видавав тривогу.

Юлія не могла вимовити ані слова. Все, що вона відчувала в цей момент — це біль і розчарування.

“Сергій…” — сказала вона нарешті, дивлячись на чоловіка, який ще не прокинувся. Але її голос не був розгніваним. Він був холодним і абсолютно спокійним, що лякало.

“Юліє, давай поговоримо”, — встав Сергій, трішки закашлявшись. Він кинув погляд на Ірину, яка сиділа на ліжку, і швидко піднявся.

“Що обговорювати?” — холодно запитала Юлія, її очі були безжальні. “Все ясно.”

Ірина винувато схлипнула і сказала: “Юліє, я… я не знала, що так вийде…”

“Не знала?!” — різко перебила її Юлія. “А ти не знала, що ти — моя подруга? Моя найкраща подруга, яку я запрошувала до себе в гості, яка приїжджала до мене, обідавала, сміялася зі мною…”

“Юліє, слухай, я не можу цього виправдати. Але це не так, як ти думаєш…” — спробував заспокоїти її Сергій, але його слова не мали ваги.

“Ні, Сергію. Це так, як я думаю”, — сказала Юлія, все ще дивлячись на них з непробивним поглядом. “Ви обоє зрадили мене. І я не хочу більше ні з ким говорити.”

Вона зробила крок назад і, не чекаючи їхніх вибачень або пояснень, вийшла з кімнати.

Юлія сиділа на кухні, тримаючи в руках чашку кави, але не могла ані випити, ані навіть заспокоїтись. Вона була вражена тим, як швидко її життя перевернулося.

Її думки мчали, вона не могла зрозуміти, що сталося. Чому вона? Чому саме так? Вони знали, що Юлія повертається, і вони не побоялися зробити це прямо тут, під її дахом.

Через кілька хвилин до неї підійшов Сергій. Його погляд був сповнений вибачень, але Юлія не бажала слухати його.

“Юліє, я розумію, що ти вражена, але я прошу вибачення. Це було помилкою. Я тебе дуже люблю, і це все не мало б статися. Ірина… вона не повинна була цього робити”, — Сергій спробував наблизитися.

“Ви обидва розумієте, що це була не просто помилка, так?” — запитала Юлія, піднімаючи на нього погляд. “Це було свідоме рішення. І більше того, ви знали, що я повертаюся, і все одно вирішили діяти. Чи не так?”

Сергій на мить зупинився, не знаючи, як відповісти. Він був розгублений, з його обличчя спливали сльози, але Юлія не була готова до жалощів.

“Ти дійсно хочеш, щоб я залишилася з тобою після всього цього?” — зневірено запитала Юлія, і в її голосі звучала гіркота.

Сергій мовчав. Йому не вистачало сміливості відповісти.

Юлія не була готова приймати швидкі рішення. Вона розуміла, що їй потрібно час, щоб зрозуміти, що робити далі. Вона вже втратила довіру до Сергія та Ірини, і навіть якщо їй хочеться спробувати все виправити, питання, чи варто це робити, залишалося відкритим.

Друге потрясіння, то була реакція на все від доньки. Донька, яку Юлія виховувала сама, донька, для якої вона намагалася бути не тільки мамою, але й подругою. Юлія навіть не могла уявити, що почує ці слова від неї.

“Мам, я не знаю, чого ти від мене чекаєш. Але я думаю, що тобі краще повернутися до Італії. ” — Ліза дивилася на матір, як на чужу людину.

Юлія стояла, а в голові крутилися питання:” Чому моя донька так реагує? Що сталося з тією Лізою, яку я виховувала, яка завжди була моєю підтримкою?”

“Ліза, ти доросла, ти ж знаєш, що це… не просто так. Це… це зрада! Твій батько і моя подруга… і ти тепер хочеш, щоб я поїхала назад? Ти хочеш, щоб я залишилася без нічого?” — слова рвалися з душі  Юлії, але Ліза не відреагувала на емоції матері.

“Мама, ну ти ж сама зрозумій. Це все твоя проблема. Якщо ти хочеш виправити ситуацію, то краще повертайся назад, працюй там” — Ліза сіла на диван і навіть не подивилася на Юлію.

Юлія відчула, як її серце розривається на частини. Вона була готова до зради чоловіка та подруги  Ірини, але не до того, що її власна донька відвернеться від неї в цей важкий момент.

“Ліза… я не вірю своїм вухам. Ти хочеш сказати, що ти мене не підтримуєш?” — запитала вона, ледве стримуючи сльози.

“Мамо, я не можу втручатися у ваші відносини. Ти сказала, що тобі краще в Італії, так чому ти не можеш залишити це все позаду? І гроші, ти ж сама знаєш, я не проти. Я не буду відмовлятися від того, що ти заробляєш”, — відповіла Ліза з явною байдужістю, яка буквально розривала Юлію.

“Гроші? Ти говориш про гроші зараз?” — Юлія не могла повірити своїм вухам. “Ліза, тобі важливіше отримувати від мене гроші, ніж підтримати мене? Ти — моя дитина! Ти повинна бути на моєму боці, а не стояти на їхньому боці , і вимагати гроші?”

Ліза зітхнула, її обличчя не виражало емоцій. Вона була спокійною, навіть розсудливою, як доросла людина, хоча Юлія відчувала, що вона поводиться так через байдужість, яку не могла пояснити.

“Мамо, я не можу тобі допомогти у цій ситуації. Це твоя боротьба, а не моя. І я не буду сидіти тут і слухати, як ти звинувачуєш мене. У кожного є своя правда. Ти зрадила себе, коли поїхала в Італію і залишила нас тут. І тепер ти хочеш, щоб я була твоєю опорою, як тоді, коли ти була вдома. Але це вже не так”, — Ліза мовчки встала з дивана і пішла до кімнати, залишаючи Юлію на самоті.

Юлія сиділа на кухні, дивлячись в одну точку, не знаючи, що робити далі. Сергій, Ірина, а тепер і Ліза… Їй здавалося, що весь світ став проти неї, що немає нікого, хто б залишився на її стороні.

Тиша в квартирі була майже глухою. Вона відчувала себе самотньою, як ніколи раніше.

Юлія сіла, опустивши голову. Це була остання крапка. Вона зрозуміла, що більше не може покладатися на свою сім’ю. Всі, кого вона так сильно любила, відвернулися від неї в один момент.

Юлія залишилася сама, з розбитим серцем і відчуттям, що їй доведеться почати все з нуля. Та чи робити це в Україні чи повернутися назад до Італії жінка так і не може вирішити.

Любі читачі, а щоб ви зробили на місці Юлії, як жінці варто вчинити?

Джерело