Ірина розповідає про свою покійну свекруху: “Непогана вона тітка була, між іншим. Особливості та свої “таргани” у кожного з нас є, але бувають свекрухи й набагато гірші”.

— Ну так, ти казала, що вона і з донькою вам допомагала, і з сином потім, — киває подруга.

— А за що чоловік твій спочатку на маму так образився?

— Ой, це довга історія, — махає Ірина рукою.

— Я так зрозуміла, що він просто ревнував маму до сестри. Мовляв, молодша, від вітчима, її “залюбили”, їй — усе, а йому — нічого. А як це — нічого?

Я ж кажу, що допомога нам з дітьми була. Я з донькою в декреті сиділа лише два роки, а з сином і зовсім менше року, а потім на роботу виходила.

Тому що нам гроші були потрібні, але чоловік, звісно, вже цього не пам’ятає. Зате він пам’ятає, що сестрі мати на квартиру гроші дала, а нам не дала.

Ірина заміжня вже майже двадцять років, має двох дітей: доньці сімнадцять, сину дев’ять років. Чоловік на два роки старший за Ірину.

У чоловіка півроку тому пішла з життя мати, а Ірині здається, що вона горювала за свекрухою набагато сильніше, ніж чоловік. Та що там, чоловік уже сім років не спілкувався з матір’ю.

В Ірини є зовиця, Ользі тридцять шість років, вона досить пізня дитина, від другого чоловіка свекрухи. Втім, і чоловікові його мати дала життя вже у віці за тридцять.

І перший, і другий чоловіки свекрухи віддали Богу душу багато років тому, тож обоє, вважай, зростали без батьків. Але у чоловіка Ірини засіло в голові, що у сестри було благополучне дитинство, юність і взагалі — маму Оля завжди любила більше.

— В принципі, чоловік непогана людина, але те, як він до матері ставився, мені боліло, а зараз говорить найлютіші нісенітниці, — зітхає Ірина. — І якщо вже відверто… розлучиться зі мною? Ну й розлучиться. Тому що йому зараз сорок чотири роки, а далі характер буде тільки псуватися.

— А що за історія з допомогою Олі з квартирою з боку свекрухи? Чому чоловік так на маму був ображений?

Ірина розповідає, що коли помер другий чоловік її свекрухи, та переписала на її ім’я старий будинок у Київській області. Не на ім’я онучки, яка була неповнолітньою, а на невістку, мовляв, продаси, гроші підуть онучці.

Будинок продався лише за кілька років, перед самим заміжжям Ольги. Свекруха віддала їй ці гроші на купівлю невеликої студії.

— Справедливо ж, — вважає Ірина.

— Це зовиці спадщина, по суті. Причому тут мій чоловік? Він до цього будинку — ніяким боком. Так, гроші нікому не завадили б, але я вважаю, що мій чоловік на ті гроші права не мав. Його рідна бабуся по батькові залишила йому дулю з маком, але це ж лотерея.

В Ірини з чоловіком на той час квартира вже була. Платили іпотеку, яку закрили чотири роки тому, живуть у трикімнатній, не бідують.

А Ольга сім років тому вийшла заміж, а три роки тому розлучилася: чоловік почав пити, піднімати на неї руку. Повернулася від чоловіка до матері з дворічною донькою, студію здавала.

Ірина не переривала спілкування ні з Ольгою, ні зі свекрухою, щоправда, чоловікові про це зайвий раз намагалася не говорити.

При згадці матері та сестри чоловік негайно виходив із себе. Не знав чоловік і про те, що чи то двоюрідна сестра, чи то тітка його матері померла, спадкоємців прямих не було, і від старенької свекруха успадкувала однокімнатну квартиру.

Два роки тому мама чоловіка захворіла.

Про це Ірина чоловікові повідомила, та й Ольга дзвонила братові, вмовляючи того помиритися з матір’ю. Чоловік начебто пару разів з’їздив до мами, але на прохання сестри допомогти грошима на доглядальницю, обстеження та інше, відповів відмовою.

— Тобі мама квартиру купила, напевно, тобі, улюблениці своїй, і свою двокімнатну заповість. Ось ти з нею і морочся.

— І Оля морочилася, — розводить Ірина руками. — Студію та спадкову свекрушину квартиру здавала, доглядальницю ж треба було оплачувати, зовиця ж працює.

Колишній чоловік її аліментами не балував і не балує. Але знаєш, доглядальниці ж мають звичку брати вихідні, одна дуже грубо зі свекрухою поводилася, друга дуже багато запросила…

Ірина час від часу виручала Ольгу і грішми, таємно від чоловіка, і сама приїжджала допомогти з лежачою свекрухою, і лікарів шукала, і з перевезенням літньої жінки вирішувала питання.

Напевно, чоловік підозрював про це, але криво усміхався і нічого не говорив.

За місяць до свого відходу мати чоловіка заговорила про заповіт, мовляв, Олі — цю двокімнатну, а однокімнатну, яка дісталася від родички, — тобі, Ірино.

— Ні, не синові моєму, а тобі, — повторила старенька, і Оля кивнула: все правильно.

— Він пальцем не поворухнув заради матері, а ти — людина, — сказала зовиця. — І знаєш, що скажу… мій братик тебе не вартий.

Сестра чоловіка сама запросила лікаря, нотаріуса, свідків, заповіт ,,розповідь спеціально для сайту рідне слово,, тепер важко оскаржити, у свекрухи до останньої хвилини була ясна голова і дуже виразна мова.

Так що нещодавно Ірина вступила в спадщину. У квартирі, як і раніше, живуть орендарі, хоча їх доведеться незабаром виселяти.

— Ти обдурила мою матір і сестру, — кричав чоловік, почервонівши. Він усе ж в останні дні терміну пішов подавати заяву на вступ у спадщину після матері.

— Виявилося, що мій спадок — тепер твій? Стара… вдруге мене з квартирою кинула! Знаєш що… Не перепишеш моє законне майно на мене, я на розлучення подам.

— Так, я не сказала чоловікові про заповіт його матері, — каже Ірина. — Щоб він їй нерви не мотав перед смертю. Але… хіба свекруха була не в своєму праві? Син їй не допомагав, образи все життя плекав на неї. Який йому, в біса, спадок?

І нічого я на нього переписувати й не збиралася. Хоча… однокімнатну квартиру все ж таки я на нього переоформлю, але тільки в обмін на його частку в нашій трикімнатній.

У жінки спочатку були сумніви: все ж дітям батько, але вони швидко випарувалися: навіщо такий чоловік, який матір покійну нецензурно назвав?

І як жити з таким черствим далі? Нічого, не пропаде вона і з дітьми. І квартира при ній залишиться, а із зовицею вони одна одну підтримуватимуть. Іноді ж так і буває, що чужі стають ріднішими за рідних.

А що думаєте ви?

Ось така історія, мої дорогі. Чи доводилося вам стикатися з подібною несправедливістю або з сімейними чварами через спадок? Як ви вважаєте, чи правильно вчинила свекруха, залишивши спадок Ірині, а не синові, який її не підтримував?

І як би ви вчинили на місці Ірини? Ваші думки та поради для мене зараз надзвичайно важливі.