Коли Ігор запропонував переїхати жити до нього, в якості нареченої (до весілля залишалася пара місяців), я погодилася. У величезній, «сталінській», чотирикімнатній квартирі крім нас з нареченим жили ще його мама і дочка.

Тома, дочка Ігоря, місяців через шість повинна була переїхати до матері в Європу.

— Необхідно зробити так, щоб і Тома була присутня на нашому весіллі. Давай перенесемо дату і проведемо торжество раніше. Я особливо і не заперечувала.

Стурбована передвесільною суєтою (перенесення дати додало суєти) і роботою, я не дуже-то і контактувала з мамою і дочкою Ігоря.

В останній вихідний свого «дівочого» життя я дозволила собі трохи довше поніжитися в ліжку. Ігор, з ранку раніше, кудись пішов. Свекруха щось варила на кухні.

Раптом я почула, як Тома розмовляє з матір’ю по Вотсапу: — Мам, подивися, який у мене буде костюм на весілля. Траурний. Чорне плаття і до нього ще чорний капелюшок.

І ще буду там nлакати, щоб всі знали, що це найнещасніший день для мене. «Ну ні, дівчинка.

Це моє весілля. І я не дам нікому зіпсувати моє свято», подумала я. Можна було, звичайно, розповісти про все Ігорю.

І нехай батько знайде управу на свою дочку. Але я вирішила питання по-іншому.

— Тома, — звернулася я до неї, — ти погодишся бути подругою нареченої?

— Не знаю — — промимлила вона — — у подружок нареченої адже повинні бути сукні одного кольору? — Вірно. У мене вже дві подружки є, ти будеш третьою. У тебе є бузкове плаття?

— Ні. — Тоді збирайся. Ми йдемо його kупувати. Що може подружити двох жінок краще шопінгу? Ми купили не тільки плаття, але і купу всяких потрібних речей.

— А на весілля прийде візажист і зробить нам з тобою макіяж…

— Аня, мама виходить заміж, ви одружуєтеся, тільки я не потрібна нікому, — сумно сказала Тома.

— Як це «не потрібна»?! — я обняла дівчинку.

— Ти татові дочка, а мені подружка. А мама до тебе обов’язково приїде.

КІНЕЦЬ.