За 50 тисяч я вирішила стати “кращою версію себе”, аби врятувати наш шлюб. Та, коли я повернулася додому, мій чоловік Артем не тільки не плескав у долоні від захвату, а й гірко розсміявся. І відверто кажучи, у ті хвилини я ледь не зомліла від образи. – Ти тільки поглянь на себе, – вигукнув він крізь сміх, коли вперше побачив мене в оновленому образі.

– Хто ти і куди поділа мою Ярину?

Тепер, коли я сиджу на кухні з чашкою трав’яного чаю, пригадую весь той день, наче сцени з кінофільму. Але почну з самого початку, аби ви, дорогі читачі, краще зрозуміли, чому взагалі наважилася на такий крок.

Я – Ярина, 35 років, заміжня вже дев’ятий рік. Мій чоловік Артем – наче й не з тих, хто бігає за кожною спідницею, але останнім часом я гостро відчула, що його погляд усе частіше зупиняється на чужих красунях, а не на мені. Аби не бути параноїдальною, я навіть намагалася виправдовувати його:

– Може, то просто рефлекс? – питала я сама себе. – Може, це я надмірно реагую?

Однак, ситуація почала загострюватись. Якось ми сиділи в його телефоні, дивилися фотки з корпоративу друзів, і я помітила, з якою цікавістю він розглядає струнку подругу Марічки в ефектному платті. Я зрозуміла – ось воно, зерно моїх підозр проростає. Артем вже не дивиться на мене так, як раніше.

– Тобі подобається? – натякнула я, наче між іншим, хоча всередині серце гупало.

– Ну, виглядає цікаво, – обережно протягнув Артем.

– Ой, все з тобою ясно, – відвернулася я, удаючи, що зайнята своїми думками, та насправді ледве зупиняла хвилю ревнощів.

Наступного дня подзвонила моя давня подруга Оксана. Вона працює в салоні краси і завжди знає, що, де і за скільки. Мені здалося, що це не випадковий дзвінок.

У розмові з нею я зізналася, що боюся втратити Артема. Мовляв, ще трохи і він втомиться від моїх розтягнутих светрів та зачіски у стилі “хвостик і пішла”. Як жалівся, що ніяк не можу повернутися до форми, яка була до народження сина, та ще й вік іде, зморшки підкрадаються, віддзеркалення стає все менш приємним.

– Ярино, – серйозно промовила Оксана, – розумію, в чому річ. Якщо ти почуваєшся непривабливою, то й інші це відчувають. Пропоную екстрений план перетворення.

Вона так впевнено перелічила купу процедур, від ламінування брів до комплексного догляду за тілом, що я вже уявляла себе, як героїню модного журналу. Одне питання: звідки взяти гроші? Ми з Артемом разом накопичували на нову машину – це була його мрія. Але зараз я стояла на роздоріжжі: залишитися “сірою мишкою” чи таки ризикнути, доклавши максимум фінансів і зусиль, аби повернути собі впевненість.

– Витягти гроші з нашого спільного рахунку? – думка промайнула в голові, залишивши по собі присмак провини. – Якщо Артем дізнається, що я витратила 50 тисяч гривень на себе, буде скандал. Хоча… Якщо я йому з’явлюся у новому блискучому образі, може, він і пробачить?

Саме ця ідея запалила в мені вогонь. Я вирішила, що моя зовнішня й внутрішня впевненість зараз важливіші, ніж авто. Тим паче, що без коханої дружини і та машина не принесе йому ані радості, ані задоволення, правда ж?

От так я й почала свою місію “Оновлена Ярина”. Коли Артем поїхав у відрядження на кілька днів, я тихцем зняла гроші з депозиту. Спочатку було лячно, але Оксана підтримувала мене на кожному кроці. У перший день я зайшла до салону краси – в одні двері, а вийшла з інших ледь впізнаваною.

Свіжа шкіра завдяки пілінгу й процедурі з масками, шовковисте волосся зі складним фарбуванням, нігті ідеальної форми з дизайном, брови та вії – усе, як у глянцевих моделях.

– І це ще не все, – підморгнула Оксана.

– Тобі треба оновити гардероб.

Ми вирушили до торгового центру. Стильні жакети, сукні з яскравими принтами, високі підбори, які завжди боялася носити, бо вважала незручними, – тепер я скуповувала все одразу. Згадуючи той шопінг, розумію, що втратила будь-які гальма. Думала лише про те, як вразити Артема.

У фіналі я викликала візажиста, який зробив мені професійний макіяж. Коли я глянула в дзеркало, відчула себе наче зіркою червоної доріжки. Моя самооцінка просто злетіла до небес. З нетерпінням чекала на приїзд чоловіка, передчуваючи його захоплений погляд.

Артем повернувся раніше, ніж я очікувала. Я саме розпаковувала коробки з новим взуттям, коли він прийшов у передпокій. Чесно кажучи, застала його зненацька. Я увійшла до кімнати, гордо випрямивши спину, а він сидів із телефоном біля вуха, посміхаючись співрозмовнику. Коли ж розвернувся і побачив мене, телефон миттєво опинився на підлозі.

– Ти… Це що, жарт? – ошелешено промовив він. – Ти тепер схожа на гламурну ляльку. А що сталося з нашими грошима?

Внутрішній голос кричав – ну обійми ж мене і скажи, що я красуня. Натомість я почула лише подив і навіть насмішку. Злості моїй не було меж, я відчула, що ось-ось розридаюся.

– Я зробила це все для нас! – відчайдушно відповіла я. – Уклала купу грошей, аби ти знову побачив у мені жінку, а не тінь.

– Я ніколи не переставав бачити в тобі жінку. Але ж 50 тисяч? Ми ж збирали на машину, ти ж знаєш.

Ось так і почалася наша суперечка, яка тягнулася днями. Артем дорікав мені за розтринькування спільних заощаджень. Я ж дорікала йому за відсутність уваги. Ми сперечалися, хто винен у тому, що наші стосунки схожі на рутину. Більше того, я ще почула кілька неприємних коментарів щодо свого нового “бойового розмальовування”. Мовляв, я й без того гарна, а вся ця штучність аж надто кидається в очі.

Як результат – ображалися обоє. Артем бурчав, що я перетворила його на банкомат, а я плакала від думки, що стала для нього звичайною опцією. Але на третій день він просто обійняв мене й сказав:

– Ярино, пробач. Якщо тобі це дало впевненість, то, може, воно було того варте. Хочу, щоб ти знала – я люблю тебе, незалежно від манікюру й відтінку волосся.

Я не стримала сліз полегшення. Так, ми розуміли, що проблема глибша, ніж вії чи гроші на машину. Усе йде від недостатку спілкування, взаємної підтримки та розуміння.

Зараз ми вчимося говорити відверто, намагаємося віднаходити час одне для одного, аби повернути романтику й повагу, не вдаючись до крайнощів. Та питання залишилося відкритим: чи варто було ризикувати такими грішми заради зовнішніх змін, коли проблема полягала насамперед у браку спілкування та взаємної уваги?

А як ви гадаєте, друзі? Чи варто було мені витрачати 50 тисяч, щоб стати “ідеальною”? Можливо, я мала інші варіанти, про які просто не замислилась? І що б ви зробили на моєму місці, якби відчули, що кохана людина перестала дивитися на вас з вогником у очах?

Давайте обговоримо це. Можливо, ваш досвід або поради допоможуть комусь уникнути тих помилок, яких припустилася я. Пишіть, буду рада разом пошукати відповіді!

Джерело