З зароблених мною тисячі євро, я 700 даю молодшій, 200 старшій, а 100 собі залишаю на дрібні потреби. Так триває лише останні 3 роки, відколи молодша донька з чоловіком розлучилася і сама тягне двох хлопців. Донька мене про це не просила, я сама так вирішила. А у старшої доньки все чудово. У неї чоловік є, який і її, і їхню доньку добре забезпечує, їм точно грошей на хліб не бракує, як молодшій сестрі. То ж я вважаю, що все роблю правильно, тільки от старшій дочці це не поясниш

Двох своїх доньок я завжди любила однаково, і намагалася дати їм все порівну. От тільки старша донька у мене виросла захланною чи що, бо зараз звинуватила мене у тому, що я несправедливо гроші поділила.

Я ж заради них в Грецію на заробітки поїхала, бо мені одній треба було небагато. Але думка про те, що у мене дівчата підростають, і їм треба щось дати, спокою мені не давала, я ночами не спала, думала, що ми з чоловіком дамо дітям?

Чоловік у мене, до слова, дуже хороший, мені з ним неабияк пощастило. Він і їсти зварить, і випере білизну, і попрасує. Ніколи мені не зраджував, на чужих жінок навіть не дивився. На роботу ходив, але от гроші заробляти, як інші чоловіки, він взагалі не вмів. Приносив додому свою мізерну зарплату, якої ледь на життя вистачало, і на цьому все.

Нам з ним батьки з обох сторін нічого не дали. Ми спочатку знімали житло, там і дівчата наші народилися. Я той час навіть згадувати не хочу, бо було дуже складно.

Переїхали ми в своє житло, коли не стало моєї бабусі і вона за заповітом залишила свій будинок мені. Сам дім був не вельми, потребував ремонту, але ми тоді дуже раділи, що нарешті і у нас з’явився свій куточок.

Прожили ми в хаті моєї бабусі купу років, і я зрозуміла, що на чоловіка надії мало – треба самій рухатися, щоб щось змінити і в нашому житті, і в житті дочок.

Я найменше хотіла того, щоб вони жили так, як я, бо що це за життя? А сподіватися на те, що їм чоловіки з житлом попадуться – то занадто самонадіяно. Якщо так станеться – то добре, але якщо ні?

Одним словом, поїхала я в ту Грецію. Вже 25 років тут сиджу. Донькам дві однакові квартири в новобудові купила. Перед тим їм обом, як вони заміж виходили, я шикарні весілля поробила.

Потім за мої гроші чоловік і наш будинок відбудував до невпізнання, так що я вже давно могла додому повертатися і жити з почуттям виконаної місії, але доньки дітей народили, і тепер вже треба було внукам потрохи допомагати.

Я попала в пастку всіх заробітчанок – називається вона “треба, треба і треба…”. Я не знаю жодної заробітчанки, яка б приїхала, заробила заплановану суму, і повернулася жити своїм життям. Ні, ми всі тут сидимо до останнього, а на що чекаємо, коли жити збираємося – не зрозуміло!

Так ось, чого на мене образилася старша донька? Вона вирішила, що це нечесно, що останні кілька років я даю більше грошей її сестрі.

Воно справді так, з зароблених мною тисячі євро, я 700 даю молодшій, 200 старшій, а 100 собі залишаю на дрібні потреби.

Так триває лише останні 3 роки, відколи молодша донька з чоловіком розлучилася і сама тягне двох хлопців. Зять собі іншу знайшов і спокійно пішов до неї, а про його синів не було кому подбати, тому я взялася за цю справу.

Донька мене, до речі, про це не просила, я сама так вирішила, що буду допомагати їй, поки вона собі гідну роботу не знайде.

А у старшої доньки, як на мене, все чудово. У неї чоловік є, який і її, і їхню доньку добре забезпечує, їм точно грошей на хліб не бракує, як молодшій сестрі.

То ж я вважаю, що все роблю правильно, тільки от старшій дочці це не поясниш. Вона постійно ниє і скаржиться, що я її обділяю, коли так несправедливо щомісяця гроші ділю між ними.

А як ви вважаєте, я роблю все вірно, чи я помиляюся?

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.


КІНЕЦЬ.